30.2

Особливо настирливий флаєр новин прорвав оточення і завис над «Каселоною».

«Ідеальний ракурс, щоб нічого до пуття не зняти», – похмуро посміхнувся Сем.

Потім зрозумів: тих репортерів цікавили не мешканці оточеного корабля, а поліцейські та спецпризначенці.

– Всі готові до слави? – тихо сказала Сана, відтісняючи Леві від ілюмінатора. – Зараз почнуться веселощі… Для них, ясна річ.

Наче на підтвердження її слів головний екран «Каселони» спалахнув, на ньому з’явилася емблема Міністерства внутрішніх справ системи Онікса.

– Запит? А чому ж вони не зламають нас, та й усе? – водночас зло і жалібно вигукнув Мік.

– Тут журналісти, – озвалася Міра. – Перед ними доводиться діяти обережно.

Сем прикрикнув на дітлахів Вовка, відігнав їх у куток і прийняв виклик.

– Олександр Райс, громадянин Аріппи, – відрекомендувався за звичкою. – Номер ідентифікаційної картки три-сім-один…

Його не дослухали.

– Доброго дня. – Широколиций чоловік у формі напружено вдивлялася в Сема і Арістея, що теж потрапив у поле зору камери. – Моє ім’я Дажерон Ліос, мене уповноважено вести переговори щодо звільнення заручників. У вас усе гаразд, Олександре? Ніхто не постраждав?

«Відколи це про сина міністра говорять у множині?» – трохи засмутився Сем.

– Е-е-ем… Усі живі, – відповів стримано.

«І ми охоче випустимо Матіаса, тільки не стріляйте», – просилося на язик.

Та для стороннього спостерігача ситуація з молодим Антесом мала відверто безнадійний присмак. Хай там як, а Матіаса було викрадено, та й тепер його утримують на борту проти волі. Ніхто не повірить, що юнака знайшли у ящику з галамаркета. Немає таких легковірних ідіотів.

– Я хочу поговорити з Габріелем Антесом, – перебільшено спокійно сказав віртуальний співрозмовник.

– Я теж, – автоматично ляпнув Сем. – У якому сенсі хочете поговорити? – одразу ж схаменувся.

– Або з Іліасом Меттом, – додав Дажерон Ліос.

– Ви вважаєте, що ми і їх захопили? – Це вже скидалося на абсурд. – У них армія найманців і зброя. Фантазуйте хоч трохи оригінальніше.

– Ми вважаємо, що вони захопили вас, – крижаним тоном уточнив перемовник. – Чи ні?

– Так, захопили, – визнав Сем. – Але ми вже розблокувались і перезавантажилися… Звільнились, одним словом. А Матіаса замкнули, щоб він не ліз до лайсів. Знаєте, до таких великих волохатих тварин зі спритними лапами і зубами без карієсу. Один із них якраз зараз підбирається до вашого флаєра. Не лякайтеся, лайса дуже легко відігнати. Зупиніться! Не стріляйте! Це ж заповідник! Ваш злочин проти природи засудить уся Галактика!

Останнє пролунало наскрізь фальшиво, але, як не дивно, спрацювало.

Репортери почали вкрай гуманно проганяти лайса, який бачив перед собою купу потенційної їжі і радів, що ця їжа не пхає йому під ніс зброю.

Сем скористався моментом і наказав «Зарі» відкрити шлюз. Зважаючи на все, афера Антеса та його посіпак провалилася. «Каселону», якщо можна так сказати, врятували. Їй не загрожувала доля загублених екофермерів, та й на роль «цапа-відбувайла» вона вже не годилася.

На жаль, після ефектної появи служителів закону незмінно наступала та частина розвитку подій, яку Сем ненавидів.

Розслідування.

І якщо уваги влади не уникнути, треба щосили зображати законослухняність і сприяння. Навколо стільки камер! Світ має побачити жертв, а не агресорів.

Яке лицемірство! Але Сем вийшов до репортерів з милою усмішкою щасливого йолопа і поклявся собі, що виконає цю роль на «відмінно». Заради «Каселони» та пасажирів. Заради Коті. Заради, чорти б його взяли, Онікса-12!

– Рікі Тіс, «Кримінальний Аліан»! – Перед Семом ніби з нізвідки з’явилася довга худа постать у смугастому костюмі. – Десять тисяч за ексклюзивне інтерв’ю!

– П’ятдесят. – Сем поспішив до берега, щоб не пустити на вузьку доріжку трапа нікого з журналістів.

– Згодна! – Коротко стрижена дівчина в легкому сарафанчику виринула з-за спини найближчого поліцейського. – Ісса Діар, «Істина близько». Підпишіть контракт!

До неї тихенько підійшов дідок у рогових окулярах і костюмі-трійці і швидким вправним рухом вибив з її руки планшет.

– Сто тисяч, – прошамкав, хоч усі його зуби були на місці. – Не за казки про політику та екологію, а за ім’я. Ви розумник, Нікал Лютик вельми добре про вас відгукувався. Хто, на вашу думку, убив Ліліану Евгенію?

Сем відповів, перш ніж зрозумів, що звинувачення у прямому ефірі аж ніяк не поєднуються з потрібним для влади Онікса образом покірних жертв обставин.

– Що ж, поважаю за відвертість. – Старий кивнув і потиснув йому руку. – Джеділей Сін до ваших послуг. І оскільки ці безтактні панове з мікрофонами кинулися до вас, щоб почути сенсацію, раджу не мовчати. Поліція Онікса відступає перед владою камер. Видайте матеріал для вечірніх новин, і вам дадуть спокій… На кілька годин, звісно, але я подбаю про те, щоб «Каселоні» вистачило часу для невеликого перепочинку.