29.4

***

Час минав.

Мік сидів над планшетом професора Торна і запевняв: хоча шифр імовірної статті Ліліани Евгенії поки не піддався (та й сенс це розшифровувати, якщо про аферу з Оніксом-10 уже знає кожен?), дуже скоро файл із невідомим розширенням відкриється.

Сем вважав, що хлопець порався з цим, аби відкласти повернення у реальність. Міка не влаштовувала жодна з перспектив: ні можливість назавжди залишитися на Оніксі-12 (природу він щиро ненавидів, життя без галанета вважав марною тратою часу), ні шанс на порятунок поліцією (через минулі, нинішні та майбутні гріхи його, напевне, чекав Онікс-3), ні, звісно ж, смертельний варіант розвитку подій.

Міра повірила, що в будь-якому разі «Каселону» знищать разом із її мешканцями, і вирішила перед трагічним фіналом наїстися вдосталь шоколаду – набрати вагу все одно не вистачить часу. Кілька разів дівчина згадувала Астіна Сіна – спочатку в контексті «от і добре, тут він мене ніколи не знайде», потім – «життя несправедливе, я більше ніколи його не побачу».

Арістей стежив за зовнішніми камерами. На словах він не мав нічого проти довічного сусідства з лайсами, хоча насправді його лице аж перекошувалось, коли він бачив яскраву цятку на екрані. Варіант із поліцією подобався йому ще менше – як будь-який люблячий батько, Вовк вважав свого сина генієм, а тому не сумнівався: влада знайде привід, щоб запроторити Міка до закладу закритого типу і змусити працювати вдень і вночі на благо правлячої партії.

Леві зустріла новину про можливе осіле життя на Оніксі-12 з тихою радістю. Вона пів дня прибирала медпункт після поранених, заразом доводячи Даніалу Касу, що він ні в чому не винен, це все обставини, йому треба прийняти минуле і жити далі. Звучали ці повчання досить фальшиво: як завчена мантра у виконанні затятого атеїста.

Сем підозрював, що дівчина просто цитує своїх психотерапевтів, ні краплі не вірячи в дієвість цієї методики. Але Касу наче полегшало, і його оптимізм потроху передавався їй. Вони обидва грали так переконливо, що Сем ледь не взяв за чисту монету реальність цього рятівного сценарію.

На жаль, чудеса не належали до сильних сторін «Каселони». Даніал не жадав ілюзорного прощення і не збирався забувати «Селестину». Там він не зупинив злочин і скоїв убивство. Нехай і під прицілом бластера, але Кас убив людину. Він зробив вибір між своїм життям та чужим. Таке не минає безслідно, і той факт, що охоронця однаково прикінчили б, нічого не змінював.

Ну а Леві для відновлення треба було дещо більше, ніж красиві слова. Або дехто… І час. Дуже багато часу без новин, галанету та типових мешканців Онікса. Сем вважав, що їй пішло б на користь застрягти на безлюдній планеті на кілька років. Лайси кращі за деяких людей. Можливо, усамітнення допомогло б їм із Вовком перейти на «одну хвилю» у сприйнятті одне одного, а то поки вони ніби спілкуються з вигаданою версією співрозмовника і щиро не розуміють, що йде не так.

Обіцяні Меттом дванадцять годин давно минули, але Сана все спала. Сем кілька разів заходив до неї і постійно бачив нерухоме тіло. Щоправда, краплі води під умивальником і рівень комбісуміші в автоматі натякали на те, що бляшанка прокидалася, проте зловити її в стані неспання не вдавалося.

Сем і не намагався. Він наказав «Зарі» повідомити, коли Сана повністю отямиться, і сів чекати новин від загарбників.

Котя на зв’язок не виходила. Сем вважав, що вона пішла слідом за Габріелем Антесом, але довести нічого не міг. Примара на те і примара, щоб з’являтись і зникати без пояснень.

Матіас сидів тихо – чи то зображав мужнього бранця, чи після біганини від лайсів у нього геть-чисто зникло бажання нариватися на неприємності.

Щогодини напруга на борту зростала, а Антес-старший не подавав ознак життя, хоча вранці обіцяв повернутися до обіду. Бортовий комп’ютер теж зволікав, проводячи діагностику обладнання значно довше, ніж зазвичай. Інструкція запевняла: це нормально після того тотального перезавантаження, яке влаштував «Зірниці» Мік, заглянувши в неї на мить за допомогою наче й несерйозної програми Торна, але Сем місця собі не знаходив.

Нарешті о четвертій годині дня «Зара» оголосила, що всі системи готові до зльоту, і запропонувала розрахувати траєкторію з урахуванням виявлених радаром об’єктів.

– Яких ще об’єктів? – Іноді недосконалість системи могла довести до сказу. – Показуй!

Комп’ютер вивів досить чітке зображення.

– Щоб тебе! – Сем ледь не протаранив двері своєї каюти, поспішаючи в рубку. – «Заро», транслюй усе на головний екран!

Подолати коридор без затримки не вийшло – там підстрибувала Міра, розмахуючи планшетом в одній руці й надкушеною шоколадкою в іншій.

– Він шукає мене! Він не забув!

– Хто?

Міра ніби не чула запитання.

– П’ятдесят сім повідомлень! – Шоколадка зачепила гострим краєм щоку Сема. – П’ятдесят сім! І п’ятнадцять голосових! І відео з котиками!

Він схопив дівчину за плечі, змушуючи зупинитись.

– Де ти знайшла їх? – промовив повільно, щоб до неї дійшло кожне слово. – У професора Торна?

– Здурів, дядьку? Це мої повідомлення! Від Астіна!

– В якому сенсі? В нас немає галанета.