28.4

***

Екран планшета на мить став яскравішим, потім блимнув. Сем припустив, що примара запускає якісь додатки, проте впевнитися в цьому було неможливо.

Метт ніби щось відчув. Заворушився, змінив позу, стрільнув очима на підлогу…

Екран згас саме вчасно.

– Кролики – не насіння, їх у наших бочках не було. – Сем не хотів, щоб співрозмовник зосередився на планшеті. – Чи вони набігли із садиб чиновників?

– Обґрунтування щодо тварин ми створимо пізніше, – гордовито відрізав Іліас. – Першочергове завдання – рослинний світ. Будь-який ідіот знає, що основа екосистеми… вам смішно?!

– Ви смішні. Може, я ідіот, але й без звання професора розумію: у вас нічого не вийде.

Метт, забувши про наручники, змахнув кулаками і скрикнув, коли металевий браслет обдер шкіру з його зап’ястя.

– Тераформацію застосовують скрізь, – прошипів, докладаючи зусиль, щоб зберігати спокій.

– Знаю. Але на Оніксі-12 іде не тераформація, а шкідництво. Не заперечую, воно може змінити планету… Трішечки. Копією Землі ви її не зробите ніколи.

– Ми запустили процес!

– І дикі лайси вам за це дуже вдячні. Не помічали, як збільшилася їхня популяція? Це завдяки незвично калорійній їжі. Кролики, якщо до вас не дійшло. Лайси всеїдні, у природі зазвичай харчуються рослинами, а м’ясо залишають для дитинчат. Але зараз у них повноцінний м’ясний раціон, із яким їхній метаболізм іноді й не справляється. Ні, Іліасе, я не цікавлюся зоологією, не дивіться так здивовано. Ці розумні слова сказав мені ваш колишній колега. Смішно, як гадаєте? Ви хотіли збудувати рай для туристів, а вийшов рай для лайсів. Звісно, ваш проєкт спровокує серйозну екологічну катастрофу, та я впевнений, що планета з нею впорається. А як виправдаєтесь ви?

Метт засміявся і похитав головою, вдаючи подив:

– До того часу, як Онікс-12 стане сміттєзвалищем, мене в системі вже не буде. Ну або я допомагатиму його рятувати, ще не вирішив. Ви зовсім нічого не розумієте, Райсе? Хоч би що трапилося з планетою, це принесе гроші.

– І це варте загибелі «Каселони»?

– Та ніхто не збирається вас убивати! – Іліас підвищив голос. – Будуйте хижки, обробляйте землю, полюйте на лайсів! Живіть як заманеться!

Натхненний тон і дружня усмішка не могли обманути Сема. Він пам’ятав, з чого все почалося, і не мав ілюзій щодо перспектив.

– І доки? Поки вам не буде потрібен винний?

– Суд вас виправдає, жодних сумнівів. Ви ж не мали вибору. Виживання – основа людства.

Сем скрипнув зубами. Що за лицемірний світ? Його заполонила брехня, від якої не сховаєшся навіть на безлюдній планеті.

– Серйозно? Як виправдав Леві Стар? На її долю це виправдання мало вплинуло.

Метт, все ще усміхаючись, схилився до планшета, але не зміг його дістати..

– Ви так злилися, що відсунули крісло, – зауважив Сем. – Подати?

– Не чіпайте! – Обличчя Іліаса спотворилось. – Ні, я сказав!

Із динаміків полився шум, і полонений відсахнувся, не розуміючи, що відбувається. Крісло від’їхало ще далі, його ніжки заплутались у густому ворсі килима.

«Зовсім розладналися… Треба ремонтувати. Ну справді ж треба», – Сем дочекався, поки какофонія закінчиться, і наказав бортовому комп’ютеру перевести голосове повідомлення в текст.

Великий екран на стіні ожив, на ньому з’явилися рядки.

– Це що?! – Метт витріщився на них, ніби ніколи такого не бачив.

Сем скривився:

– У нас тут дехто обманом отримав доступ до управління і трохи паскудить. Каже, що індивідуалізує систему, хоча на місці системи я б за таке бив паралізатором.

– Але… Метелики та квіточки?..

– Алегорична цензура. Раніше стояла графічна, і це дійсно змушувало стежити за язиком. Що ж, подивимось… Якщо відкинути п’ять маточок, сім тичинок, дванадцять метеликів на квіточках і одного подвійного метелика, можна побачити, що ваш друг Даніал Кас намагається поговорити про минуле. Хочете з ним поспілкуватися?

Метт спохмурнів ще більше, похнюпився і похитав головою:

– Думаю, він швидше назве мене метеликом, ніж погодиться вислухати.

– Квіточкою, – педантично уточнив Сем.

– Що?

– Неважливо.

Іліас трохи помовчав, потім підняв очі:

– Ви ж розумієте, що вам доведеться мене відпустити, Райсе?

Сем відвернувся. Підхопив сплячу Сану на руки і попрямував до дверей.

– Вбивати я вас точно не збираюся, – промовив спокійно, оглянувшись на порозі. – А щодо «відпустити»… Залежить від того, що ви запропонуєте натомість. Не ображайтесь, але розмовлятимете ви тільки зі мною.

– Насолоджуєтеся владою? – з розумінням мовив Метт.

Здавалось, його це припущення порадувало, тому що без проблем вписувалося у звичну йому картину світу.