Розділ 28.1. Нечесний обмін. Образи гарантовано

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

Я втомилася.

Я ненавиджу цей світ.

Я зрадила все, у що вірила.

Торн подарував мені надію. Сказав, що дещо вигадав. Запевнив: незабаром я матиму звичайні людські проблеми, бо більше не зможу ходити крізь стіни і обходитися без грошей.

Втім, щодо грошей він обіцяв допомогти. І з документами. І з біографією.

Умова одна: забути про Дослідницький центр і Ліліану Евгенію. Я, бачте, не розумію, у що вплуталася. Занадто багато поставлено на карту. Виправдання Каса врятує одну людину, але занапастить десятки інших. Воно того не варте.

Я знала, що треба відмовитися. Трохи зусиль – і я зуміла б роздобути щось серйозне на Метта. Він нечистий на руку, не гребує шпигунством і шантажем… Викрити його перед широким загалом – і почнеться розслідування. Справа про обман спливе назовні. Державним службам доведеться її переглянути! Касу повернуть добре ім’я. Можливо, навіть з’являться нові докази, що вкажуть на справжнього вбивцю Ліліани Евгенії.

Але Торн не хотів нічого слухати. Він був одержимий ідеєю залишити минуле у минулому.

Спочатку я сприймала наш діалог як суперечку на рівних. Дурепа! Могла б давно зрозуміти, що на Оніксі людина без зв’язків – порожнє місце. А я й людиною не була… Я – просто дратівливий фактор, про який можна забути без особливих зусиль.

Примара.

Ніщо.

Торна не хвилювало, що саме його лабораторія зламала мені життя. Він спілкувався зі мною від доброти душевної і не забув нагадати про це аж чотири рази.

Професор поставив ультиматум. Я могла відмовитись…

Або стати нормальною.

Онікс спотворив мене. Катя-студентка ніколи не оцінила б себе дорожче за іншу людину, але примара на ім’я Котя хотіла розрізняти холод і тепло, чути свій голос, торкатися предметів і відчувати біль.

Поки це залишалося мрією, я легко грала у шляхетність і справедливість. Але Торн сказав, що подарує мені нове життя, якщо я відмовлюся від принципів!

Я палко хотіла послати його до біса.

Я погодилася на угоду.

Я зізналася в цьому Даніалу Касу і вибачилася.

Думаю, приблизно в той момент Кас мене зненавидів. Він нічого не відповів. На його обличчі не здригнувся жоден м’яз, губи не промовили ні слова.

Брешу.

Я сподівалася, що він ніяк не відреагує, але його очі сповнилися сльозами.

– Зрадниця, – прошепотів Даніал, розлютивши конвоїра.

Його знову били. Він не видав жодного звуку. А коли охоронець змінився, сусіди Каса почали ловити момент для нападу…

Впіймали.

Агент захлинувся власною кров’ю, бо Даніал вчасно не кашлянув. За кілька годин прибув інший охоронець – і попрощався з життям, перш ніж зрозумів, що сталося. Третього конвоїра Кас убив у коридорі.

Бандитам це сподобалося… Вони дотримали обіцянки і не застрелили Даніала, як погрожували. Але й не взяли із собою – оглушили і кинули в першу-ліпшу підсобку.

Потім зустрілися з членами свого злочинного угруповання, що затесалися серед трьох із чимось тисяч пасажирів, і на «Селестині» спалахнуло пекло.

Моє особисте пекло.

З мене все почалося. Не з утечі ув’язнених і не із захоплення заручників, а з моєї зради.

Я кинула камінь, що розбудив лавину.

І я зненавиділа себе навіки, хоч це все одно нічого не виправило.

***

/«Каселона»/

– Вас надто багато! – заявив Метт, коли його перевели в кают-компанію і прикували до крісла. – На цьому зорельоті мали бути ви, – він неввічливо тицьнув пальцем у Сема, – і ви, – вказав на Сану. – Більше нікого. Звідки взялися інші?

– Приблудились, – відрізав Сем.

– Розмножилися, – хмикнула Сана й позіхнула. – Але не хвилюйтеся: зараз ви лише в наших руках.

То була абсолютна правда.

Арістей прямо сказав, що повністю покладається на здоровий глузд Райса, і пішов заспокоювати Міка.

Леві займалася пораненими. Зважаючи на те, що в довідники вона вже майже не заглядала, міцні чоловіки мали непогані шанси пережити її лікування.

Міра, як єдина абсолютно байдужа до крові та каліцтв людина на борту, їй допомагала: з ентузіазмом юної швачки накладала грубі шви, добре що великі судини заряд бластера не зачепив, а дрібні припалив. Те, що ці шви були візерункові, Леві вперто не помічала, а бранці скаржитися не наважувались.

Даніала Каса прогулянка до шлюзу надто втомила, і він забувся хворобливим сном. Матіас Антес чекав своєї черги в медпункті, і Сем починав думати, що милосердніше вбрати хлопця в шкуру лайса і виставити на берег, ніж дозволяти Мірі обробляти його рани.

Вільними залишалися лише сам власник корабля і як завжди бадьора Сана.