27.5

Іліас Метт порівнявся з ним першим і зупинився, погрозливо тримаючи руку біля кобури на поясі. Слабке світло відбивалося від великого перстня-печатки на його пальці, і здавалося, це світиться індикатор батареї бластера, сигналізуючи про готовність до пострілу.

– Це не Даніал, – заявив врешті Метт, напружено вдивляючись у темне обличчя Торна. – Нащо брехати?

– Назвався він Касом, – знизав плечима Сем, роблячи знак Арістею. – Через «Оніксідрол» у планшеті не встиг багато про себе розповісти.

– Що за маячня? – І все ж кобура поки залишалася закритою. – «Оніксідролом» труїли Торна, а не… Назад!

Залишений без нагляду флаєр злетів у небо і, розхитуючись, помчав над озером.

– Ви! – Метт вчепився Сему в комір, безуспішно намагаючись продемонструвати перевагу. – Негайно накажіть своїй людині повернутися!

Сем відштовхнув його, ледь не скинувши у воду.

– Осліпли?! – гримнув люто. – Наші всі на борту! Що це за фокуси? Хочете вдати, що ми самі спровокували ваших головорізів на стрільбу?!

Флаєр рвонув униз, прорізав дном водну гладь і понісся у пітьму, залишаючи за собою бризки.

– Та щоб тебе!.. – приголомшено видихнув Метт. – Кабіна порожня! Як ви… Ви не могли його зламати! Це неможливо! – Він схилився над Торном і почав смикати того щосили. – Родасе! Роде, отямся! Це знову почалося! Ти привів її? Роде! Навіщо тобі примара?!

Сем змусив себе відвести погляд від цятки світла вдалині, на яку перетворився флаєр, і відтіснив Іліаса від нерухомого тіла:

– Заспокойтесь. Котя з нами.

– Котя?!

За спиною Метта слабко спалахнуло, пролунали крики болю.

Він відступив на крок, не відриваючи очей від Сема.

– Я не дозволю, щоб «Селестина» повторилася, – прошипів зло. – Хлопці, тримайте оборону, – наказав своїм людям, не обертаючись. – Малого поки залишаємо собі. Ми ще повернемось, Райсе.

І спіткнувся об тіло.

Точніше, об два тіла.

– Міку, відійди! – Сем перехопив руку Метта, що нарешті невпевнено торкнулася кобури й сліпо намагалася її відкрити, залишаючи на поверхні сліди нігтів. – Біжи на корабель. Швидко!

Але Мік ніби остовпів:

– Вибачте… – Він не відривав погляду від бульбашок на поверхні озера, що піднімалися там, де потонула викинута ним же зброя одного з найманців. – Я не хотів… Я справді злякався… Це виходить само собою…

– Злякався?! – скрикнув Метт, роздивившись, що відбувається. – Злякався і положив двох одним пострілом?! Як?

Сем скористався затримкою, щоб його обеззброїти. Суперник не пручався – навпаки, позбувшись бластера, він ніби видихнув із полегшенням. Схоже, ідея збройного конфлікту його не приваблювала. Погрожувати легко, коли знаєш, що не отримаєш відсічі, а з «Каселоною» все виявилося не так просто.

– В цього хлопця багато прихованих талантів, – пробурмотів Сем, підштовхуючи наляканого Міка до батька. – Заберіть його, Арістею. Ваш вихід із «Оніксідролом» не знадобився.

Вовк викинув пляшечку без етикетки, яку досі ховав у кулаку, далеко у воду, і обійняв сина за худі плечі.

– Ходімо, – попросив тихо. – Не заважаймо.

– Чесне слово, я не збирався цього робити! – По обличчю хлопця текли сльози, голос дрижав і міняв тональність щосекунди. – Чому вони тримали зброю переді мною? Чому зовсім мене не боялися?

– Вони просто безмозкі.

Тихо повторюючи щось заспокійливе, Арістей повів Міка всередину «Каселони», куди вже з власної волі помчав Матіас і де щось від когось вимагала Сана. На трапі стало вільніше.

– Що тепер? – Метт був розсудливою людиною і не намагався втекти.

– Тепер ви допоможете перев’язати ваших людей. – Сем причепив його бластер собі до пояса. – Їм пощастило. В одного дірка у стегні, в іншого – в коліні. Виживуть… Можливо.

– А потім?

– А потім ми або змістовно поговоримо, або…

– Або?..

– Або приклеїмо до вас оту хутряну куртку кольору юної самки, яку, самі бачите, Матіас щойно скинув, і ввімкнемо запис шлюбного кличу, – жорстко відповів Сем. Підоспіла Леві з аптечкою, тож він присів біля людини з раною в стегні, щоб надати першу допомогу. – Хочете – повертайтеся на свою базу пішки, хочете – зустрічайте лайсів на вузькому трапі по одному. В них зараз період парування, тому вас довго не їстимуть.

Метт стояв стовпом, доки каталка не забрала обох постраждалих. Допомагати їх вантажити він і не подумав.

– Не примушуйте тицяти у вас зброєю. – Сем сполоснув закривавлені руки в озері, чим потішив якийсь вид стрибучих рибок, і вказав на вхід. – Рано чи пізно ми все одно дізнаємося правду. Чому б не полегшити життя собі і нам?

– Шлунок лайса – краще, ніж ворожнеча з Антесом, – посміхнувся Іліас.

– Не забувайте, що до шлунка є пазурі, зуби і язик, – серйозно промовив Сем. – А до пазурів – шлюбні ігри. Який із тих красенів вам до вподоби? Світлий чи темніший? – У заростях нечітко виднілися яскраві кулі, приваблені світлом і голосами. – До речі, у темного смердить із рота. О, Сано! – От нащо підкрадатися з-за спини, особливо після недавніх подій?! – Дивно, що ти пропустила всі веселощі. Несеш куртку і клей? Чудово!