27.4

***

Радіосигнал з’явився за півтори години, й одразу ж викрадачі вийшли на зв’язок. Вони обіцяли повернути Міка неушкодженим в обмін на Матіаса Антеса та Даніала Каса, причому від Каса відмовилися майже відразу ж. Між цим прозвучали сумнівні компліменти щодо компетентності екіпажу «Каселони» і кілька невиразних погроз.

З погляду Сема, ті люди поводилися дивно. Їхній торг звучав не як: «Виконуйте вимоги, або ми пришлемо вашого пасажира частинами», а як: «Ну будь ласочка, виконуйте вимоги, інакше нам з вами буде непереливки».

– Вони напартачили, – у рубці зібралася вся різношерста компанія, крім надійно замкненого Матіаса, і в загальному галасі голос Леві губився. – У них був наказ, але вони провалили завдання.

Арістей, що прокручував запис розмови вже втретє, кивнув, погоджуючись:

– Щось пішло не так.

– Мік? – озвалася незвично тиха Міра. – Ні, він не міг! Він знає, що йому не можна давати привід поліції! Він не втратить контроль!

Сана тицьнула їй у руку довгу шоколадку і попросила «Зару» змінити освітлення на «вечірній релакс».

– Ні, проблема в них, – заявила впевнено. – Мені здається, вони думали, що захопили Матіаса. Хлопці однієї статури, Антес після ящика носить одяг Міка. В обох обличчя в синцях і подряпинах: у Матіаса – від лайсів, у Міка – від бочки. Віддаля їх могли переплутати і доповісти кудись наверх про успіх.

– Ще й наговорити зайвого, – додав Сем. – Тим паче, якщо з Міком спочатку поводилися не як із заручником, то він уже знає їхні плани. Повертати його небезпечно… До того ж їм довелося вимкнути глушник радіосигналів, і ми вільно посилаємо в ефір прохання про допомогу. Звичайно, крім викрадачів їх нема кому почути, але сам факт…

– Скоріше б, – прошепотіла Міра. – Нема сил терпіти…

Наче підкоряючись її бажанню, небо над гущавиною спалахнуло, підсвічене фарами флаєра. Він повільно проплив над деревами, освітивши озеро, і приземлився на березі.

– Ходімо. – Сем торкнув Вовка за плече. – Спробуймо вести переговори.

Той встав із крісла пілота, яке останнім часом майже не покидав.

– Їм не сподобається ідея щодо Торна, – зауважив неохоче.

– Мені вона також не подобається, але без нормальної медичної допомоги професор помре.

Сана прослизнула повз них обох, мимохідь підкинула Мірі ще одну шоколадку.

– Я приведу Матіаса, – визначила свою роль. – Від мене він не втече, гарантую.

Леві без підказок попрямувала до медпункту. За нею шкутильгав Даніал Кас, що часом похитувався від слабкості в м’язах після «Оніксідролу» і, зціпивши зуби, раз у раз обпирався об стіни. Інші рушили вниз – до шлюзу.

– Без зброї я почуваюся незатишно, – сказав Вовк, долаючи сходинки.

Сем передав йому старовинний пістолет – єдиний арсенал «Каселони».

– Не впевнений, що це стріляє, – зауважив із посмішкою. – «Заро», облиш стандартні протоколи й відкривай одразу обидва шлюзи.

– Вони можуть продірявити нас за пів секунди, – не погодився Арістей.

– Досі чомусь не продірявили.

– Через Антеса?

– Навряд чи. Про себе він заявив лише сьогодні.

Підійшла Сана, тримаючи під руку Матіаса. Його зап’ястя були вільні, проте поводився він так, ніби скований ланцюгами, і стукав зубами від вечірньої прохолоди

– Тримай. – Арістей зняв з бочки, що досі валялася під стіною, пофарбовану в кольори лайсів куртку, і передав хлопцю. – Тебе морозить?

Той скрипнув зубами, але мовчки закутався у яскраве хутро.

– «Заро», приглуши світло до мінімуму, – наказав Сем, краєм ока оцінюючи шляхи відступу на випадок якщо щось (та все, відверто кажучи) піде не так.

Лампи слухняно згасли, і тепер флаєр був як на долоні, тоді як мешканці «Каселони» ховалися в тіні.

Фігури на березі заворушились і витягли на відкритий простір Міка.

– Чому так темно? – В той же час з’явилася Леві з гравікаталкою, на якій лежав Родас Торн. За її спиною вгадувався згорблений силует Даніала Каса. – Ой, вже почалося…

З берега щось крикнули, сполохавши зграю галасливих нічних птахів, що гніздились у верболозі. Сем не почув слів, проте сенс сказаного напевно зводився до обміну.

– Я піду. – Він забрав у Леві каталку. – Сподіватимемося, вони щиро вважають нас ідіотами. Арістею?

Вовк штовхнув Матіаса у спину.

– Тільки спробуй відкрити рота, хлопче. Вбивати тебе ніхто не буде, але ти ж не хочеш поплавати в цьому болоті?

Двоє озброєних чоловіків таким же способом конвоювали до озера Міка, а Іліас Метт стояв біля дверей флаєра, ніби підозрюючи, що транспортний засіб спробують захопити.

Сем із каталкою досяг середини трапу.

– Гей, ми порадились і вирішили віддати і Матіаса, і викрадача! – крикнув, зупинившись. – Даніал Кас постраждав від «Оніксідролу», йому треба терміново в лікарню! Він помирає!