26.4

***

Схожа на п’явку істота відчайдушно крутилась і не збиралася добровільно розтискати аж ніяк не п’явкові щелепи. Арт смикав її і так, і сяк, але вона була готова розірватись на частини – і не відпустити здобич. Пам’ятаючи, як довго й криваво виколупували зуби подібної тварюки з Райса, Арістей не поспішав. Рано чи пізно гадина має відчепитися. Щоправда, її поведінка доводила, що вона швидше здохне.

– Дозволь мені, Арте.

Віднедавна Леві царювала в медпункті, тож позбутися «п’явки» без її участі не вдалося б ніяк. Хіба що боязливо замкнувшись у каюті, без антисептиків… Ну ні.

– Зараз я її присплю. – Шприц у руці Леві помітно тремтів. – Тільки…

– Що?

– Я не знаю, як вона відреагує на укол. Може, якось по-іншому?..

«Без скальпеля не обійдеться», – зрозумів Арт.

Гаразд, доведеться потерпіти. Він зітхнув і на мить заплющив очі, звикаючи до думки про гострі предмети в своєму тілі.

«П’явку» накрила волога серветка, навколо розійшовся їдкий запах спирту.

– Мене це лякає, – промовив Даніал Кас, що досі лиш мовчки спостерігав за намаганнями Леві робити все як велить інструкція, але не витримав і підійшов, щоб і собі взяти участь у метушні.

Залишивши серветку на «п’явці», він закрутив пляшечку зі спиртом і, похитуючись, повернувся на своє ліжко.

«А мене лякає те, що ти без наручників і вже можеш пересуватися», – Арт скривився, коли невикористаний шприц скотився з тумбочки на підлогу. Треба було б ставитись до Каса як до полоненого, проте зараз він був союзником, а не ворогом.

Союзником, який так і не відкрив усі свої таємниці…

– Вам неприємні живі істоти? – З Даніалом Леві розмовляла, не ховаючи очей, і Арістея це пригнічувало.

– Та ні. Мені страшно бачити, наскільки безпорадними робить людей цивілізація. Звичайна липега болотяна для вас чи не небезпечніша за голодного лайса.

– Звичайна? – Леві обережно смикнула «п’явку» і скрикнула, коли та відпала від руки Арта разом із усіма своїми зубами. – Ніколи про них не чула.

Кас невесело посміхнувся, витягнув з-під ліжка свої черевики і почав узуватись.

– У будь-якому путівнику по Оніксу-12 згадується, що ця малеча не терпить різких запахів, до того ж у темряві одразу ціпеніє, – сказав, не дивлячись ні на кого. – Але заповідна планета давно вже не цікава для людей. Може, її справді скоро почнуть офіційно забудовувати… Раніше Онікс-12 відвідували іноземні туристи, а тепер навіть екскурсії не проводяться. Планету закрито. Не здивуюсь, якщо на ній зводять міста, щоб шокувати Галактику новим проектом.

Леві кинула липегу в першу-ліпшу скляну ємність і схилилася до Каса:

– Дозвольте вам допомогти, Даніале.

І знову Арта зачепила її привітність. Із Касом Леві поводилася вільно. Не мінялася в лиці, коли він дивився на неї, не заїкалася, коли говорила з ним, не поспішала втекти подалі за найменшої нагоди… Це злило. Арістей щосили намагався не вразити її почуття, але натикався на глуху оборону і заперечення, а злочинець-утікач без зусиль завоював довіру колишньої офіцерки Стар.

– Упевнений, на Оніксі-3 вчать зав’язувати шнурки, – пробурмотів Арт роздратовано.

Даніал підняв голову.

– О ні, там липучки, – заявив глузливо. – Дякую за турботу, Леві, та досить і того, що ви врятували мені життя. З черевиками я сам впораюся.

Леві ледь помітно почервоніла. Ні, не від збентеження – їй потішила ця похвала!

– Я збираюся вийти. – Каса сильно хитало, і все ж таки він примудрявся стояти на ногах. – Без Матіаса нам кінець. Сподіваюсь, у вас вистачить розуму мене не зупиняти, Арістею?

– У мене вистачить такту не позбавляти лайсів корму, – серйозно відповів Арт. – І совісті сказати вам, що шлюз замкнено. Не марнуйте сили. Сана поверне Антеса і Райса, не сумнівайтеся.

– Сана… Що вона таке?

– Хто. Не що, а хто. Ви з Райсом надто вперті, щоб змінити свою думку, правда ж? Зустрічалися раніше?

Даніал стомлено впав на ліжко:

– Чого б це?

– Він не вимагає від вас виправдань. Неначе знає вашу історію давним-давно, причому вірить своєму джерелу беззастережно.

– Моя історія проста. Антес крав державні гроші, прикриваючись тераформацією Онікса-10. Він убив Ліліану Евгенію, яка готувала викривальну статтю, і підставив мене – того, хто міг довести, що курортного раю з крижаної планети не можна зробити в принципі. Не заперечую, в системі Рорайни подібні зміни пройшли дуже успішно, але там були зовсім інші умови.

– Вважаєте, про це знає кожен житель Онікса? – здивувався Арістей. – Я, наприклад, ні. Впевнений, Леві також. Правду кажучи, ми не дуже вам віримо. Принаймні я. А от Райс і не думав сумніватися.

Кас наче замислився.

– Це дивно, – мовив після недовгої паузи. – Райс справді не розпитував, а уточнював. Але він не може знати все. Лише одна людина зв’язала докупи Центр і… Ні, неможливо. Вона зникла на «Селестині».