26.3

Розбризкуючи каламутну воду, Сана здолала трап і заступила Сему дорогу.

– Вибач, капітане, – вона говорила надто м’яко, ніби насправді відчуваючи жаль. – Ти потрібніший на кораблі. Зрозумій, без тебе «Каселона» не здатна постояти за себе. Який сенс у доступі до управління, якщо я нічого в ньому не тямлю? Подумай про інших. Можливо, скоро стане гаряче і доведеться ризикнути. Я не підніму корабель. Нині ти – наша головна цінність, розумієш? Повертайся. Ми з Арістеєм… Господи! – Сана аж за голову схопилася. – Арістею! Що ви робите?! Це вам не калюжа у парку! Тут усюди драговина! І ви, звичайно ж, туди влізли… Стійте! Не хапайтеся за борщівник! Ну звісно, кому потрібні мої поради… Не ворушіться. Поруч із вами літіус вогняний, вимираючий вид. Якщо ви його налякаєте… Ні, він не вимре остаточно, а вибухне і обпалить вам обличчя. Спокійно, ми вас зараз витягнемо. Сховайте долоні від сонця… Серйозно? Вам хочеться дізнатися, чому? Не ховайте і перевірте. Ні, я не гніваюсь. Чесно. Просто до мене раптом дійшло, що в зарослі мені доведеться йти самій. Погодьтеся, це не найкраща причина для радості.

Щоб витягнути Вовка з (за словами Сани) єдиної грузької ділянки берега, довелося витратити дорогоцінні хвилини – і дати Матіасу пристойну фору. Обліплений брудом Арістей вирушив на борт, а не менш брудна бляшанка спробувала прогнати і Сема.

– Я можу піти сама, – запевняла вона, напираючи і змушуючи його повільно відступати до трапа. – Справді. Це простіше, ніж постійно перевіряти, чи на цьому світі напарник. Ти нічого не знаєш про Онікс, капітане. Без образ, але зовсім недавно я сказала фразу, що шокувала б увесь науковий світ системи, а ти навіть не здивувався.

– Про вогняну ящірку? – Знеболювальні почали діяти на повну силу, і Сем обійшов Сану, не шкутильгаючи і не морщачись. – Упевнений, це – не останній екземпляр.

– Про борщівник. Це бур’ян, його сік отруйний.

– Я обережний.

– Не сумніваюсь, та суть не в тім. Зустріти борщівник у заповіднику Онікса – все одно, що знайти гніздо диких лайсів на… Скажімо, на Аріппі.

Сем приклав руку козирком до лоба, розглядаючи верхівки дерев, що гнулися під поривами вітру. Сонця Онікса повільно наближались до розкішних крон, тіні подовжувалися, хмари згустилися на півдні й обіцяли затягнути все небо.

– Земна рослина? А як щодо кроликів? У фауні Онікса-12 вони теж зайві?

– Кролики? Ти певен, капітане?

Сем згадав довговуху тушку, яку Міра із незрозумілою метою притягла на корабель, і кивнув:

– Абсолютно.

– Це ж… Це означає…

– Угу. Прикриваючи провал тераформації Онікса-10, ідіоти-управлінці спаплюжили заповідну планету.

– І звинувачувати в цьому їм є кого, – Сана мимоволі перейшла на шепіт. – Не думай, що я зовсім байдужа, капітане, але, гадаю, Даніал Кас не перебільшував. Щоб виплутатися, нам треба повернути Матіаса Антеса.

– Я… Ми не злочинці. – Сем помітив прим’яту траву і зламаний «очерет». – Жодних заручників. – Він швидко перетнув прибережні зарості, не сумніваючись: бляшанка йде слідом. – Це не обговорюється.

Вона нічого не відповіла. Мовчки обігнала його і кинулася вперед із незвичайною як для людини швидкістю. Втім, нащо обманюватись? Алесана Лютик, яка жила на борту «Каселони», не була людиною в прямому сенсі слова, хоч би як Сем і хотів повірити у протилежне.

Ні, він не вважав людей із імплантами неповноцінними. Кіберпротезування – шанс для мільйонів пацієнтів з обмеженими можливостями повернутися до активного життя. Тим, хто його винайшов, треба пам’ятник поставити!

Але Сана – не медичний випадок. Сем починав припускати, що вона – симбіоз людини і машини. Штучний інтелект, що вийшов з-під контролю? Чи жертва експерименту на кшталт того, після якого з’явилася Котя? Може, в Дослідницькому центрі Онікса намагалися створити надістоту? Кіборга, що замінить дитину? Кей-матерію з примітивним розумом, яка несподівано для експериментаторів відчула себе особистістю?

Сем посміхнувся своїм безглуздим думкам. Можна фантазувати скільки завгодно – правду він навряд чи дізнається. І ніколи не позбудеться підозр, що Сана – не людина… І не зрозуміє, чому його це так цікавить. Точніше, не зізнається собі, що це стало нав’язливою ідеєю, яка отруює життя. Справді, кому яка різниця, бляшанка вона чи найманка з імплантами? Незабаром фальшива Алесана Лютик покине «Каселону».

Незабаром…

Чомусь це засмучувало ще сильніше, ніж її повадки вродженого кіборга.

До речі, куди вона поділася?

Сем завмер і прислухався. Прим’ята трава недвозначно вказувала напрямок, але Сана вже зникла з поля зору.

Натомість з’явилося щось інше.

Дихання.

Важке, переривчасте, смердюче, з хрипами і присвистом… Воно явно належало комусь хворобливому.

І великому.

Величезному.

Гігантському!

Сем повільно повернувся в той бік, звідки долинало сопіння. Довелося задерти голову, щоб побачити лайса повністю. Цей екземпляр був більше двох метрів у діаметрі, але його покриті потворними наростами лапи стояли на землі нетвердо.