26.2

***

/«Каселона»/

Сем зміряв поглядом берег за трапом, оцінив густі хмари, що набігли із заходу, вдихнув принесений вітром запах прілого листя. Повільно дорахував до тридцяти і зрозумів: навіть рахування до трьох тисяч не допоможе вгамувати обурення, що бушувало в душі.

Клята бляшанка перевершила всі побоювання! Мало того, що вона уявила себе повноправною господаркою корабля і віддає «Зарі» накази! Цій егоїстичній залізяці заманулося самостійно виганяти з «Каселони» лайса.

«Він же міг покалічити тебе, безмозка ти кей-матеріє! Міг скликати на бенкет зграю! Міг поділитися тобою з тією двометровою «кулькою», що намагалася відірвати мені ногу! Міг привести на борт десятки голодних родичів! Навіть я в курсі, на що здатні лайси, хоча читав про них лише коротку статтю в Галапедії та замітки для дітей на коробках пластівців», – Сему хотілося кричати і тупотіти ногами.

Але він тримався. Зціпив зуби і обмежитися багатозначним поглядом та обіцянкою подбати, щоб саме Алесана Лютик компенсувала кораблю всі витрати цього рейсу.

– Облиш, капітане. Якби не втік Матіас, ти б мені подякував. Дикий лайс – не маленький песик, його треба було випустити в природне середовище. – Сана ні крапельки не каялась. – А Антес не міг піти далеко. Він міський хлопчина, до природи не звик. Я знайду його за кілька годин.

– Якщо лайси зжерли його прямо на березі, тобі вистачить п’яти хвилин, – зауважив Сем, починаючи потроху заспокоюватися.

З одного боку, Сана зробила дурість, залишивши шлюз відчиненим на сорок хвилин. З іншого – приблизно таким способом Сем і сам планував позбавлятися інопланетної тварюки. Щоправда, він не кинув би вихід без нагляду… Але треба визнати: вартовий навряд чи встиг би зупинити Антеса, що пронісся «Каселоною» як збожеволіла газель.

– Лайси гіпнотизують свою жертву і відносять у гніздо. – Сана, одягнена в стрейчевий камуфляж, була ще помітнішою, ніж у звичайному яскравому одязі. – Їдять повільно, а рани зализують, щоб м’ясо якнайдовше залишалося свіжим. Я ж тобі розповідала.

– Не розповідала.

– Хіба? Можливо. Мабуть, подумала, що ця інформація не на часі.

– Мене він почав їсти там, де схопив, – обірвав Сем її спроби викрутитися.

– Тебе він випадково подряпав і збирався обробити рану своєю слиною, щоб ти не стік кров’ю.

Його аж пересмикнуло.

– Згоден, я обійшовся б і без цих знань.

– Не турбуйся, капітане. Лайси тут ситі, а Антес кістлявий. Якщо він нікого не спровокує, його не чіпатимуть.

– Тобто я їм до смаку?!

– Ще б пак, – життєрадісно підтвердила Сана, – нежирне м’ясо – найкращий корм для дитинчат, а в тебе пристойна м’язова маса. Думаю, твого тіла вистачило б на цілий виводок малесеньких пухнастиків.

Сема почало нудити.

– Малесенькі пухнастики, – промимрив він, кидаючи в рот м’ятного льодяника, позиченого у Міка. – Пухнастики…

– У перші дні після вилуплення пух лайса нагадує качиний, – натхненно поділилася Сана. – Вони швидко навчаються, тому в деяких школах Онікса їх використовують як приклад для недбалих учнів. Дикі лайси всеїдні. У неволі вони можуть усе життя харчуватися рослинною їжею і навіть стандартними комбікормами, але якщо лайс спробує сире м’ясо, його інстинкти візьмуть гору і мила тваринка стане монстром. У декоративних порід потяг до крові пригнічено на генетичному рівні. Вони – просто янголятка. Швидко прив’язуються до людей, здатні розрізняти емоції. Є приказка про те, що…

Прихід Арістея завадив бляшанці продовжити лекцію і позбавив Сема неприємної розмови.

– Хтось із вас має залишитися, – одразу заявив Вовк. – Хтозна, як усе обернеться. На кораблі потрібен той, кому підпорядковується система.

– Теж вибрали камуфляж, Арістею? – Сана, ніби це її не стосувалося, ступила на прикритий водою трап. – Для цієї місцевості треба інше забарвлення, але що є, те є. До речі, лишається капітан. Те, що він наївся знеболювальних і стимуляторів, не робить його здоровою людиною.

Іншим часом Сем без заперечень із нею погодився б. Почувався він поганенько, перевантажений надлишком ліків організм раз у раз «радував» нудотою, ознобом і запамороченням. Але зараз була не та ситуація, щоби прислухатися до голосу розуму. Бляшанка – найгірша кандидатура у пошукову групу. В неї надто багато впевненості у своїй невразливості і надто мало потягу до самозбереження. Вона ніби свідомо ходить по межі, перевіряючи ліміт своєї удачі. Їй подобається геройствувати, і нехай на побутовому рівні це спрацьовує, зустріч із реальною небезпекою навряд чи закінчиться перемогою.

А ще, вибираючи між життям Матіаса та своїм, Сана не вагатиметься. «Комплекс героя» завадить їй зважено оцінити ситуацію і, за необхідності, відступити.

– Йди назад. – Сем, накульгуючи, пошкандибав повз неї на берег. – У мене немає грошей на твої похорони.

– Що?! – На мить вона втратила награну безтурботність.

– Утилізація кей-матерії мені не по кишені. – Сем не зупинявся, доки не досяг берега. – Штраф за забруднення навколишнього середовища твоєю могилою – тим паче. Тому вертайся на корабель і постарайся не втопити «Каселону» до нашого повернення.