23.2

***

/«Каселона»/

Леві явно перестаралася з першою медичною допомогою, тому останні години Сем пам’ятав нечітко і уривчасто. Його затягли в медпункт, голосно заахали й заохали над головою, обліпили сенсорами, нагодували таблетками…

І він заснув, почувши наостанок: «Здається, цей «Сондарс» якийсь не такий. Виробник інший? Треба спитати у Міка, я взяла їх у його кімнаті. Шість штук за один раз – це точно не багато?».

До речі, таблетки справді були «не такі». На смак вони нічим не відрізнялися від седативної погані, яку не дістанеш без рецепта, і стовідсотково не містили банальної валеріани. Сем знав це точно. Після «Селестини» він дізнався про світ багато нового.

Кілька годин напівнепритомного стану зрідка переривалися стурбованими голосами, різким світлом та крижаними дотиками сенсорів. Потім реальність визначилася настільки, що Сем послав до біса нав’язливу турботу і пішов дізнаватися, що і як сталося, поки він виконував роль хворого.

– Нам нема чого їсти, дядьку, – зупинила його біля сходів Міра. – У трюмі лайс, після сьогоднішнього я туди точно не піду і нікого зі своїх не пущу.

– Ну і?..

– Придумай щось! Це ж твій корабель!

Легко сказати. Наразі проблеми харчування хвилювали Сема найменше. З іншого боку, у вантажному відсіку морозилка, в морозилці – еліанин, біля еліанина – голодна тварюка, що може порпатись у пельменях і викинути іншопланетянина в сприятливі для розляльковування умови. Якщо «Каселоні» не потрібна зайва морока, краще вирішити це питання якомога швидше.

– Я подумаю, – пообіцяв Сем. – І в нас є автомат комбісумішей.

– Угу, звичайно. А ще краще – вийдемо на берег і жуватимемо траву. Батьку сподобається ця ідея. Він упевнений, що вегетаріанство – круто, бо дешево.

Міра пішла, докірливо хитаючи головою, а Сем подумав, що з лайсом доведеться щось робити. Оскільки тварина нападає на людей, торочити про гуманізм безглуздо. А якщо завтра жовта кулька не обмежиться подряпинами, а вчепився комусь у горлянку? Доньці Вовка он сильно дісталося. Губи розбиті, на підборідді синець… Не дивно, що вона боїться йти у вантажний відсік.

– Гей, Міро! – Сема відвідала несподівана думка. – Я збираюся…

– Собаці своїй «гейкай»!

Агресивніше, ніж зазвичай? Це щось означало. Головне – зрозуміти, що саме.

Внизу пролунав металевий брязкіт. Міра аж підскочила і прискорила крок.

«Ненавиджу це», – Сем проминув каюту Сани, потім пригальмував і з сумнівом вдарив кулаком у двері.

– Відчинено! – долинуло звідти. – Слухай, Міро… Це не моя справа, але я б на твоєму місці використала озеро. Тутешні п’явки – просто диво, а розчленування – минуле століття. Знаєш, як тхнуть вийняті кишки? А відрізати паль… Капітане?!

Сем по-господарськи пройшов усередину. Сів на ліжко і постарався дивитися так, ніби планує важливу розмову, а не відпочиває.

– Я не хочу знати, кого ви збираєтеся різати. От не хочу, і край.

Сана глузливо пирхнула.

– Як ти почуваєшся?

– Завдяки вашій колективній турботі майже не почуваюсь. Що у нас?

– Е-е-е… Тобі добрі новини чи погані? Добрих більше, погані – серйозніші.

До добрих Сана віднесла те, що корабельний лайс став полохливим і втікає від людей. Що сама вона не втопилася. Що дрон їй не примарився, тобто зовсім неподалік є люди та можливість зв’язку із зовнішнім світом. Що накладні не розтанули. Що стан Торна і Каса начебто не погіршується. І що в трюмі сидить знову-таки лайс, який не дозволяє Мірі та Леві дружно гризти шоколад, а потім проклинати ваги.

«Втікає? Міра з цим би не погодилася», – Сему й на думку не спадало, що синці дочки Вовка не справа лап агресивної тварини.

– Де накладні? – насамперед його цікавило те, заради чого Сана полізла в озеро.

– У твоїй каюті разом із рештою документів. Що? Не дивись так. «Зара» мене слухається, а ти спав… Я не могла не скористатися ситуацією.

– І?..

Вона трішечки зніяковіла:

– Я не копирсалася у твоїх особистих речах, якщо тебе це турбує.

– Мене турбують накладні!

Замість того, щоб коротко розповісти про їхній вміст, Сана збігала в сусідню каюту і принесла аркуші водонепроникного паперу, заповнені дрібними літерами.

– Стандартний формуляр, нічого примітного.

– Угу. – Сем побарабанив пальцями по коліну і ще раз прочитав лівий стовпчик невеликої таблиці. – Крім того, що, згідно з оцим, – вказав на верхній рядок, – «Каселона» перевозить на Онікс-10 п’ятдесят тон якогось пт2-субстрату із насінням ГМО-рослин для тераформування. Про льодовик Оніксини Великої і не згадується.

– Це Онікс, капітане. Тут таким нікого не здивуєш.

– Я здивований.

– Тебе ніколи не підставляли?

– А ти, схоже, експертка в аферах?