22.2

***

/«Каселона»/

Арістей дивився на миготіння показників життєдіяльності і думав про те, що навіть йому, дуже далекій від медицини людині, ясно: справи погані.

– І ти нічого не можеш зробити?

Леві, що покликала його до медпункту, похитала головою.

– Про «Оніксідрол» я вперше почула тут, на кораблі, – сказала тихо. – Якби у нас був галанет, спробувала б щось з’ясувати, а так… У мене немає ідей.

Вона дивилася винувато, хоча ніхто в цьому світі не посмів би їй нічим дорікнути. «Оніксідрол» – не пігулки від головного болю, а напрацювання Дослідницького центру, і Арт сумнівався, що про нього можна щось знайти в галанеті. Секретний препарат тому і називають секретним, що для непосвячених він – таємниця за сімома печатками. Однак колишня напарниця безжально докоряла собі за непоінформованість, і як її заспокоїти, Арістей не знав.

– Відпочинь, – порадив м’яко.

– Але Торн і цей… Кас! Вони ж помирають!

Хотілося притиснути її до грудей і сказати, що іноді варіантів просто немає, і не треба страждати, але Арт, як і раніше, зупинив себе. «Зрадниці Стар» дісталося багато бід. Вона вдавала, що все позаду, але підсвідомо трималася на відстані, як полохливе звірятко. Коли наближалися до неї, Леві починала нервувати і ховала погляд. Її пальці тремтіли, подих збивався, рухи ставали безладними. Вона ніби уособлювала вразливість, і спокійно спостерігати за нею не було сил.

Двері медпункту від’їхали. Тихий шум змусив Леві відсахнутись як від удару. Арт і сам здригнувся… Не з переляку – від її болю.

– Тату, там Райсу кінець, – байдуже оголосила Міра. – А Сана наче тоне.

– Що?! – Він не відразу зрозумів, що дочка не жартує.

– Вона каже, що пірнає, і просить не турбуватись, але в кіно пірнають не так. Думаю, тобі треба глянути самому.

– А Кас і Торн? – Леві остаточно розгубилась. – У сенсі, що з… з капітаном?

– Його лайс зжер. Ну, не всього… Як на мене, сам він із берега не повернеться. Не поспішай, тату. Нехай лайс втече якнайдалі.

«Лайс же в трюмі, їсть ГМО-зелень», – згадав Арт, переступаючи поріг.

Потім втямив: мова про представника місцевої фауни. Але лайси надзвичайно розумні, у зрілому віці тримаються далеко від людей. Отже, на Сема напало дитинча? Чи зграя?

– Мабуть, Сана все-таки тоне. – Міра бігла слідом. – Цікаво, як це – плавати?

Арістей обернувся і вказав на медпункт.

– Повернися.

– Навіщо, тату?

– Обнуліть біоконтролер. Здається, він нам знадобиться.

Арту дуже хотілося помилитись.

***

Чубчик ліз в очі. Енергійне махання головою не допомагало, і довелося відкинути волосся рукою. «Типово жіночим рухом», – як сказав би Мік. Він добре знався на теорії стосунків, а от для практики у нього не вистачало сміливості.

– Гей, подруго!

Міра проігнорувала окрик Матіаса, що став надто активним від того моменту, як її батько вийшов із медпункту.

– Тобі допомогти? – Вона спостерігала за смиканими рухами Леві і не розуміла, чому та нервується настільки сильно.

«Дякую, я впораюся сама», – очікувала почути у відповідь.

– Так, будь ласка, – прозвучало несподівано. – Принеси портативний діагност. Його Мік лагодив, залишив біля входу. А я поки що… я поки що запишу останні показники.

«Ти імітуватимеш зайнятість, лиш би не наближатися до Антеса», – легко розшифрувала Міра ухильність співрозмовниці.

– Нас незабаром знайдуть. – Вона вирішила, що Леві не завадить трохи добрих новин. – Пам’ятаєш Астіна Сіна? Мого давнього… е-е-е… друга. Я написала йому. Він стежить за нами і знає, куди ми поділися. Це питання часу.

– Стежить – у сенсі, Молодий Сін відстежує твого кей-кота? Мені шкода, але кей-кіт прямує на Аріадну і вже напевно покинув систему, а ми застрягли на Оніксі-12.

– Чому ти так вирішила?! – Міра спіймала себе на тому, що, з одного боку, готова танцювати від радості, а, з іншого, ось-ось заплаче від туги та розчарування.

– Про кота Сана казала. Їй якась знайома із космопорту написала. Коте Ріна. Ніколи не чула? Зліт того корабля ледь не відклали через кей-кота, що сховався на його борту, але про ситуацію склали рапорт за всіма правилами.

– Він Астін, а не «Молодий Сін»!

– Дай мені діагност, будь ласка.

«Підійди і візьми!» – але щось заважало кричати на Леві. Совість, можливо. Чи той факт, що батькові це по-справжньому не сподобалося б.

Міра пройшла повз незадоволеного життям Матіаса до шафки.

«І яка з цих штук мені треба?» – перед нею лежали три схожі один на одного прилади, жоден з яких і близько не нагадував діагности нового покоління з реклами.

Антес схопив Міру за широку штанину літніх штанів, із силою смикнув до себе.