Розділ 19.1. Люди зі зброєю. Демонстрація і застосування

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

Іліас Метт віддавав перевагу розвагам, а не роботі, постійно бігав за жінками, не гребував брудними методами для кар’єрного зростання, тому здавався мені взірцем некомпетентності та зарозумілості. Але швидкість, з якою він позбавив мене звичних засобів комунікації з навколишнім світом, вражала. А коли професор націлив на те місце, де я стояла, якийсь прилад, і оголосив, що відтепер ховатися не вийде, я почала вважати його ледь не генієм. Щоправда, він називав мене ім’ям мертвого еліанина, але то таке, генії мають право на дивацтва.

На жаль, із висновками я поспішила.

– Професоре Іль, у Дослідницькому центрі навчилися розпізнавати псі-форму еліан. – Помітно пишаючись собою, Метт вивів на екран кострубату «броколі» всіх відтінків помаранчевого кольору. – Будь ласка, сідайте. Адже ви не просто так стежите за мною останні тижні?

Каюсь, Метт та його техніка справили на мене враження. Якби поруч стояв стілець, я впала б на нього і дозволила б Іліасу й далі морочити мені голову. Але меблів у квартирі було мало, до того ж кучкувалися вони в іншому кінці кімнати.

Поки я розривалась між панікою та надією, мене навідали дивні думки. Я згадала, що Дхарі Іль провів із Торном чимало днів, проте ніколи і ні на що не сідав. Він стовбурчився і наче завмирав, ставав украй стійким.

Спогади про еліанина, що якимось дивом бачив привида Котю, змусили уважніше придивитися до екрана. Незважаючи на те, що я дуже реалістично ставилася до себе і не мала ілюзій щодо своєї зовнішності, величезна «броколі» точно не була типом моєї фігури.

Не сперечаюсь, я не могла ні помилуватися на себе в дзеркало, ні торкнутися себе, проте точно знала: руки й ноги у мене на місці, причому в кількості, типовій для людей, і щупальця до них не додалися. Отже, або я не відчувала зайвих відростків, або Метт брехав.

– Куди ви, професоре?

Я беззвучно скрикнула, коли Іліас впіймав моє переміщення ближче до нього, і уважно подивилася на апарат, який він стискав у руці.

Лабораторний термометр, здатний вловити зміну температури з точністю до сотих градуса.

«А на побутовому тепловізорі я не відображаюся», – спало на думку.

Еге ж, я перевіряла. І детектор руху, і біосканер, і охоронні сигналізації. Для них мене не існувало.

Раніше не існувало. Невже я змінююсь? У якому, хай йому грець, напрямі?!

Чи це блеф? Може, Метт якимось дивом «бачив» мене? Деякі лаборанти в моїй присутності відчували сум’яття і лякалися власної тіні, але ніхто з них не запідозрив би привида.

Гаразд, краще залишу це на потім.

– Професоре Іль, зупиніться, – голос Іліаса задрижав.

Не скажу, що я розчарувалась у Метті, проте хотілося, щоб він проявив більше знань, аніж кмітливості. Ну чи хоча б не видавав кадри з відомого бойовика про еліан за мою «псі-форму».

«З іншого боку, Іліасе, якщо ти безсоромно всіх обманюєш, то й надурити тебе буде простіше», – з цією думкою я взялася за сенсорну клавіатуру.

«Вітаю, людино», – з’явилося на екрані, перш ніж до мене дійшло, що, по-перше, це не текстове повідомлення, яке можна або відправити, або стерти, і, по-друге, що за кожним моїм рухом стежить сторонній.

– До біса! Іронія точно була недоречна! – вилаяла я себе, готова до того, що Метт зрозуміє: це просто фарс.

Іліас не зрозумів.

Ба більше, він остовпів!

Зблід, вчепився в край столу…

– Професоре Іль?.. – уточнив тихо. – Ви справді тут?!

Я запізно збагнула, що досі Метт і сам не вірив ні своїй здогадці, ні термометру, але відступати стало пізно.

«Я знаю, що ви з Антесом підставили Каса. Флешка, яку ви дали Хом’яку…» – я завагалась. Якщо Іліас спостерігав за житлом Антеса, то про флешку він напевно знає. Ризикувати не варто.

«…знищена. Але в мене є інші докази. Для суду їх недостатньо, проте вистачить, щоб довести кому треба вашу зацікавленість проєктом Онікса-10 та Онікса-12. Вам же не потрібна увага влади?» – я швидко імпровізувала.

– Професоре Іль… – Метт ніяк не міг отямитися. – Це… Це ж фантастика! Псі-форма еліан існує?

«Допоможіть мені, і ваше ім’я ніколи не пов’яжуть із вбивством Ліліани Евгенії».

Він начебто трохи очухався.

– Ви не можете цього знати, – промовив переконано. – Жодна жива душа не знає, окрім Каса.

«А Даніал Кас тут яким боком?» – аж не вірилося, що банальний злочин на ґрунті пристрасті вже перетворився на заплутаний клубок, причому нитки у ньому були різного кольору й товщини.

«У Каса є алібі. Ви новин не дивитеся? Прихована камера знімала його всю ніч. Зате ви, Іліасе, ховали під ліжком шарф Ліліани Евгенії і знищили його, коли запахло смаленим».

У відповідь на звинувачення Метт засміявся:

– Алібі, кажете? Та він власноруч підкинув мені її тіло! – Його обличчя спотворилося від люті. – Я вважав Даніала другом! У нього єдиного був доступ до моєї квартири. Тільки він знав, як уникнути камер. Алібі, ха-ха! Те відео розлетілось по світу, але чомусь Каса не поспішають звільняти з вибаченнями. Відео – підробка!