18.2

***

/«Каселона»/

Сем не часто почувався дурнем, проте за останній тиждень у нього додалося чимало досвіду в цій нелегкій справі, тому слизької теми він торкнувся, не моргнувши оком.

– Ти найманка? – запитав настільки буденним тоном, наскільки вистачило його акторських здібностей. – Справді?

Сана, яку питання застало під час перевірки трюму на наявність незареєстрованих лайсів, неквапливо обернулася на звук голосу:

– Серйозно, капітане? Ти готовий визнати мене людиною? Я зворушена до глибини моєї промасленої бляшанкової душі.

– Не блазнюй. Тебе звуть Ілсандрінея Алітіронтін?

Вона відповіла не одразу.

– В ідентифікаційній картці, з якою я прибула на Онікс-6, було записано це ім’я, – сказала нарешті, уникаючи дивитися на співрозмовника. – Раніше мене звали не так. Можу назвати кілька імен, якщо цікавишся. Не ображайся, але те, що дали мені батьки, залишиться таємницею.

Сем і не чекав правди щодо імені. Та й яка різниця, як її називали інші? Головне – вона не мертвяк.

«Або мертвяк, що добре прикидається», – майнула неприємна думка, проте Сем втомився від постійних підозр і волів тимчасово повірити Нікалу.

– Пластична операція? – запитав із помітним несхваленням.

Сана глянула йому прямо в очі й посміхнулася:

– Вибираєш усе натуральне, так? Розчарую. Мої знімки з біосканера ще гірші, ніж у Алесани Лютик. Без імплантів я – овоч.

– Але ж обличчя! – Сем нічого не мав проти сучасної хірургії, проте не розумів, як можна запозичити чужу зовнішність і вдавати, що це нормально.

– Моє зникло разом зі здатністю ворушитися без кіберпротезування, а Товстун Нік платив щедро.

– Він же майже банкрут!

Погляд Сани став відверто сумним:

– Вибач, капітане… Слово честі, я б не хотіла руйнувати твої ілюзії, але він перший почав розкривати секрети. Офіційні рахунки Нікала не мають нічого спільного з його тіньовим бізнесом. Запитай його про це сам. Тепер, коли твою місію виконано, він не ухилятиметься.

– Місію?..

– Алесана Лютик абсолютно законно покинула Онікс-6, пообіцявши повернутися за першою ж вимогою правоохоронних органів. Незабаром вона зникне у невідомому напрямку. Ти ж не думаєш, що я збираюся до кінця життя використовувати документи на її ім’я? Вони підроблені, пам’ятаєш? Серйозну перевірку не пройдуть. Без участі ключового свідка справа Джеділея Сіна розвалиться, і за це Нікал отримає свою частку у бізнесі Сінів. Якщо йому щось не сподобається, він завжди зможе витягнути справжню Алесану і диктувати правила. До речі… Чому ти не кричиш, капітане? Хіба тобі не треба обурюватись, що безсовісна бляшанка намагається розсварити тебе з другом?

Сем відповів кривою посмішкою. Розібратися з Нікалом він планував згодом. Не має значення, хто брехав у цій ситуації. Особливої ​​довіри до Сани Сем не відчував, і водночас розумів: старий друг – не безневинне ягня, та наразі у планах були реальні проблеми, а не з’ясування стосунків.

– Звідки ти?

– Цікавість гризе? Пошукай мене в галанеті, там є скани старих документів із фотографіями. Нічого особливого. Пересічна фізіономія типової шукачки пригод зі схильністю до травм. А Алесана красуня, згоден? О, глянь!

– Не змінюй тему!

Сана підвелася навшпиньки й дістала з верхнього ящика із «Променистого Онікса» світло-жовту шерстинку.

– Нічого я не міняю, тема сама змінюється. По-моєму, тут пробігав наш монстрик.

Сем пошарив долонею по запиленій кришці, подряпався об погризений пластик і чортихнувся, коли Сана схопила його поранену руку і обмотала ганчіркою, що валялася неподалік, – певне, тією, якою нещодавно витирала підлогу.

– Гей! Що за антисанітарія?!

– Ліки від інфекції у нас є, не помреш. А от якщо лайс спробує кров, проблеми у «Каселони» будуть серйозні. Дивися, ґрунт. – Сана вказала на кілька чорно-бурих крупинок, що лежали на краю ящика. – Це з твоєї грядки. Ходімо! А раптом він бігає тут регулярно? Може, харчується листям?

Сем не ворухнувся.

– Чому Нікал назвав тебе кіборгом? – Він не вважав лови тварини першочерговим завданням у нинішній ситуації.

– Тому що не ти перший, хто сприйняв мене за бляшанку, – голос Сани був відстороненим. – І не останній, мабуть. Як думаєш, це моя біда чи моя провина?

«Вона дуже вродлива», – ні з того ні з сього спало на думку Сему.

Пропорції Сани ідеальні, обличчя вражає симетрією, на шкірі жодної вади, контрольовані комп’ютером рухи плавні та витончені. Чудова лялька, створена, щоб нею милувалися… У реальному житті Сем таких не зустрічав. Подібні їй або дивилися з екранів, недосяжні й розкішні як богині інших світів, або виблискували безглуздими усмішками з вітрин спеціалізованих магазинів.

Не дивно, що Сану вважали кіборгом. Вона і виглядала як бляшанка, і часом поводилась як бляшанка.

Або ж була бляшанкою насправді.