17.4

***

«Добрих тобі днів, друже, живи щасливо і не май клопотів», – ґречно віталося перше повідомлення.

«Сподіваюся, ти вже пробачив мені невелику містифікацію», – церемонно продовжувало друге.

«Ми знайомі так давно, що ти став частиною моєї сім’ї, тож не ображайся», – наче знущалося третє.

«Впевнений, ти вже знаєш про горе, яке спіткало мій магазин», – четверте лякало сльозливою пикою.

«Поспішаю тебе заспокоїти: страхова компанія була вкрай ворожа, але щедра», – підморгував смайлик у п’ятому повідомленні.

«Я чесна людина і розумію, що вчинив із тобою погано», – зізнавалося шосте.

«Заглянь у банк. Тепер ми квити», – до сьомого додавався скан банківської виписки.

«Прошу тебе, не гнівайся на Сану. Вона лише допомогла моїй племінниці зникнути з Онікса і жити нормальним життям», – запевняло восьме.

«У тебе все гаразд? Про «Каселону» ходять погані чутки. Щойно дізнаюся більше, напишу», – обнадіювало дев’яте.

«Будь ласка, не ігноруй мене. Із замовленням із «Променистого Онікса» не було проблем? Мені нашептали одну жахливу новину… Клянусь, я не маю до цього стосунку. Ми дуже переживаємо», – благало десяте.

«Те, що я розповів про Сану, – правда. Мені шкода, що так сталося. Зрозумій, Семе: Джеділей Сін – це не жарти. Алесана мала вирватися з цього страхіття за всяку ціну. Не тримай зла і не забувай нас. Чекаю в гості. Навіки твій друг Нікал», – одинадцяте тішило око знімком сліпуче рожевого пейзажу Рорайни, і Сему спало на думку, що саме туди втік шахраюватий торговець.

– Вибачити йому, чи що? – Початкова лють давно випарувалась, відкрутити Нікалу голову вже не хотілося. – Вперше в житті він обманув не заради грошей… Це заслуговує поваги.

Повідомлення зникли, коли на екран вискочив текстовий редактор.

«Ти бачиш у людях лише добро. Будь обережним, це небезпечно. «Каселона» в чомусь замішана, і поки ми не зрозуміємо, у чому саме, під підозрою всі», – написала Котя.

– І ти.

«Правильно. Всі – це всі без винятку. І примара, і еліанин, і лайс».

Сем чортихнувся. Він ледве не забув, що по кораблю блукають кей-кіт і місцева лимонно-жовта тварюка. Втім, кей-кіт не витримав би так довго без харчування, а лайс… Напевно теж подихає з голоду.

– Наскільки лайси всеїдні? – Сем не довіряв загальним відомостям із галанету.

Котя на кілька секунд затрималася з відповіддю.

«Вони їдять будь-яку їжу тваринного чи рослинного походження. Дикі відрізняються кровожерністю, тому новонародженим лайсам не рекомендується давати сире м’ясо. Вважається, що якщо вони спробують свіжу кров, то нападатимуть на свійських тварин».

– Ну, кей-кота не шкода, – знизав плечима Сем.

«Голодні лайси не бояться людей».

– Їх же тримають як домашніх тварин!

«Але не диких. Декоративні лайси милі, слухняні, добре піддаються дресируванню, не здатні випускати гіпноферомони. Навіть снігові та пухнасті більш-менш ладнають із людьми. А диких приручити неможливо».

– Краще б ти менше читала Галапедію.

«Не факт, що ми маємо саме дикого лайса. Це просто здогад».

– У нас лайс, що гризе вогнетривкий пластик. Оце факт.

«Він вийде, коли зголодніє».

– Або тишком жертиме наші запаси.

«Лайси ростуть швидко. За нормального режиму харчування через тиждень він не зможе ховатися. Будемо сподіватися, що наш лайс – пухнастий. Раджу підготувати клітку. Хоча у каюті йому буде зручніше».

– У якій ще каюті?!

«У вільній. Не раджу брати його до себе – одного ранку ти можеш прокинутися з перегризеним горлом. Але не треба про сумне. Лайс знайдеться, це справа часу. Еліанин не вийде зі сплячки, якщо ізолювати його від води. А кей-кота тут нема. На нього нацькували кей-пса з транспортника, що стояв по сусідству, і він втік на пасажирський лайнер «Асілія», що курсує між Оніксом та Аріадною. Мені здається, так навіть краще».

Сем посміхнувся. Це було дивно, однак із привидом у нього знайшлося більше спільного, ніж із іншими людьми у цьому дивному Всесвіті.

– Теж ненавидиш бляшанки?

«Лише ті, що шпигують за своїми господарями».

– Що?!

«У тому коті «маячок». Чомусь я певна, що Міра про це не знає».

Сем на мить заплющив очі, намагаючись охопити всю картину свого заплутаного буття. Пам’ятається, Арістей казав, що дочка втікає від мафії, а син – від уряду. Тоді ці слова звучали як дешева бравада, але стеження – не жарти, особливо на Оніксі з його параноїдальним потягом захистити приватне життя від стороннього втручання. Вовки перейшли дорогу серйозним людям… І чим це обернеться для «Каселони»?

«Напиши Нікалу. Він не такий простий, як ти думаєш. Запитай його прямо».

– Про що?

«Про всіх нас. Про те, чому довкола «Каселони» такий ажіотаж. І про причину, через яку він втік із системи саме зараз, коли угоду з Молодим Сіном укладено і можна не турбуватися про загрозу мафії».

– Угоду з Молодим Сіном?

Вікно текстового редактора кілька хвилин залишалося порожнім.

«Пам’ятаєш повідомлення, яке ти вважав маренням і закрив, не вчитуючись? Про Джеділея Сіна, судовий процес, Алесану і Сану? Перечитай його. Там багато правди, принаймні частина щодо Сани не вигадка. Думаю, якщо в іншому Нікал і прибрехав, то зовсім небагато».

– Звідки ти знаєш?..

«…що я читав? Що розповідь про Сану правдива? Що Нікал був відвертий зі мною?» – у голові Сема борсалися думки, які він поки не міг виразно сформулювати.

«Нікал вважає тебе безнадійним ідеалістом, але любить, як недолугого брата».