17.2

***

/«Каселона»/

Мік боявся до знемоги, але він радше кинувся б на загарбника голіруч, аніж показав би страх перед сестрою. Досить і того, що Міра, яка наче приклеїлася до дверей у надії вивідати більше подробиць, збиралася зробити відверту дурість.

– Не стій стовпом! Пароль! Кажи пароль! – Вона не відривалася від щілини, крізь яку чудово проглядався коридор і частина каюти Даніала Каса. – Сам чув: там не тільки ця ослиця Леві, а й тато.

– Нізащо, – як відрубав Мік, оборонним жестом виставляючи перед собою долоні. – Придумай щось інше.

Міра зашипіла, розпрямляючи затерплу ногу, і зиркнула на нього через плече.

– Там тато, – сказала з натиском. – Краще не біси мене.

Мік витримав три хвилини погроз та півтори – рукоприкладства. Непоганий результат – зазвичай сестра вибивала з нього згоду на співпрацю набагато швидше. Вона була більша, зліша, безжальніша… Не боялася діяти на повну силу і знала, що минулого року флаєр довелося ремонтувати не через випадкового нездару-водія, як думав батько.

– Набери своє ім’я задом наперед, – зрештою буркнув Мік. – Дурепа! Нічого він тобі не допоможе! Тільки нагадаєш про нас, і все почнеться спочатку.

– Сам ідіот! Ти у нас крутий хакер, так? Супергерой? Трохи напаскудив уряду, а тепер вважаєш себе центром Всесвіту? Випадково прибив маніяка і запишався? Ха-ха! Я знаю, ти боїшся крові. Ті випадки – не твоя заслуга. І ти це знаєш! Тобі просто пощастило! Може, саме тоді злетів антивірусний захист? Чи хтось інший хакнув ті бази по-справжньому, а ти очі витріщив і поліз у чужий пролом? А Астін не покладається на удачу! У нього все йде за планом!

– Вже забула, що тікаєш від нього? І від його скаженого татка, що не схвалює ваших стосунків?

– А ти не забув, що там нашого батька вбивають?

«Я не зможу її зупинити», – встиг подумати Мік, перш ніж сестра відкинула його від столу і вчепилася в клавіатуру.

– Е-гей, ми у відкритому космосі! Чим твій Астін допоможе? – зробив він останню спробу повернути їй розум.

На екрані з’явилося віконце Галабуку, і увагу Міри було втрачено остаточно.

– Послухай мене! Твій мафіозі на іншій планеті! Він хіба що кине смайлик зі сльозинкою!

Сестра зміряла непроханого порадника таким поглядом, що Міку захотілося розпастись на атоми.

– Астін заправляє Оніксом, – її серйозний тон без натяку на звичайну грубість і уїдливість підказував, що Міра збирається довести справу до кінця. – Кожен із його кораблів наздожене наше корито за кілька годин, а охорона замісить із цього Каса тісто, навіть не піднімаючись на борт. Не чув хіба про «промені смерті»? Для нас вони – диво з фільмів, а для Астіна – повсякдення. Та його люди зламають «Зірницю», не покидаючи своїх кабінетів, і приведуть її в будь-який порт!

– Міро, не роби дурниць. Якщо вплутаєш сюди Молодого Сіна, він уже від тебе не відчепиться.

– У нас проблеми, довбню! А він вирішить їх за мить!

Мік скривився. Іноді сестра вражала своєю нерозсудливістю.

– І тоді проблеми будуть у тебе, – нагадав без крику.

Міра стукнула кулаком по столу, змусивши стару клавіатуру підстрибнути й ляснути.

– Я впораюся з Астіном!

– І тому ми зараз прямуємо на Аріадну?

– Замовкни! Хто б казав! Ми тікаємо не лише через мене! Хакер недороблений! Гроза злочинності! Загроза національній безпеці! Іди до дверей і спостерігай!

– Сама йди, – огризнувся Мік, але сестра, поглинута стрічкою повідомлень, ніяк не відреагувала на його слова.

Він відійшов лишень на крок, коли Міра вилаялась і жбурнула мишку в стіну.

– Це ти чи тато?! – гаркнула, не обертаючись. – Ти?!

– Що? – Мік не знав, у чому річ, тож про всяк випадок спробував пригадати всі свої промахи. Список був довгим, вибрати щось конкретне жодних шансів. – Ти чого це?

– Забудь. – Міра різко заспокоїлась. – Сама бачу, що з Олівером не ти спілкувався. У тебе розуму не вистачило б на таке. Тато, кхм… А він уміє фліртувати. Чи всі ці «я – пристойна дівчина», «стеж за язиком», «за таке садять» він писав всерйоз? Гаразд, іди. Олівер – блазень, а моє листування з Астіном тебе не стосується. Та щоб його!..

Мік, наплювавши на інстинкт самозбереження (той аж волав, що краще не суперечити сестрі, яка ступила на стежку війни), глянув на настінний екран.

«Я подбаю, щоб ти дісталася Аріадни без проблем», – обіцяв Астін.

– Молодий Сін весь час стежив за нами? – Мік вразився не менше за сестру.

Вона крадькома змахнула з вій сльози і награно байдуже знизала плечима.

– Так навіть краще, – промимрила, набираючи повідомлення. – Не доведеться нічого пояснювати. По-твоєму, на борту хтось із його найманців?

Ця ідея не витримувала жодної критики, але…

– Райс, Сана чи Леві? – почав розмірковувати Мік. – Райс – іноземець, із Сінами не перетинався, співпрацювати не любить ні з ким. Сана – племінниця Товстуна Ніка, а він наче ж ворогує з кланом Сінів. А Леві… Ми знаємо, вона невдаха.