Розділ 17.1. Страх надає сил. І рятує

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

– Що ж, друже, ти в нас найнаполегливіший? Досі тримаєшся у Центрі?

Іліас Метт кивнув і посміхнувся так чарівно, що я мало не забула: він – один із моїх головних підозрюваних у вбивстві.

Звісно, його увага призначалася не мені – як і раніше, я була наодинці з собою і не мала ні відваги, ні розпачу з кимось «заговорити». Метт фліртував зі своєю партнеркою по танцю – милою аліанкою Келлін, з якою він познайомився хвилин десять тому і яку збирався запросити в номер готелю менше ніж за пів години.

– І заради цього я вибралася до міста? – Проте зачепити цих любчиків не вийшло б за всього бажання.

Та моє невдоволення можна зрозуміти.

Швидкий флірт із незнайомкою не належав до подій, на які я розраховувала, коли підгледіла одне з повідомлень професора.

«Врятуй, помираю», – благали рядки на темному фоні.

Мені здалося, справа серйозна і (ну а раптом?) пов’язана з іншими подіями в Дослідницькому центрі.

Угу, угу…

Писав якийсь родич-п’яничка, вимагаючи уваги, любові та турботи. Метт викликав йому швидку, а собі таксофлаєр. Я зацікавилася, приєдналась і потрапила на справжнісінький світський раут, а родичу полетіло побажання не здохнути і наказ наступного разу турбувати когось іншого.

Іліас миттю знайшов собі згідливу аліанку, а мені довелося змиритися з несправедливістю світу і приготуватися до нудьги.

У номер вони пішли раніше, ніж я гадала. Чи то чарівність Метта діяла на людей сильніше, ніж на привидів, чи аліанка і сама підшукувала розвагу на одну ніч, сказати не можу.

Хай там як, та супроводжувати їх я не збиралася. Внизу, серед химерно виряджених гостей, теж було непогано. Музика нагадувала класичну, в розмовах часом спливали імена та події з новин, аліанські рожеві рибки в декоративному фонтані кумедно ворушили хвостиками і мерехтіли люмінесцентними лусочками.

Щоправда, мене непокоїло, що без Іліаса повернутись до Дослідницького центру буде важко. Я приблизно знала, де розташований комплекс, і теоретично могла б зорієнтуватися з транспортом, проте не в моїх правилах ускладнювати собі життя.

Давня вилазка в пустелю, коли я вперше за два роки чи то полону, чи «роботи» побачила небо (інопланетне, але мене це не хвилювало) і від радості провела на самоті кілька тижнів, дала мені непоганий урок. Заблукати легко, особливо привиду. Дорогу не спитаєш ні у всюдисущих ящірок, ні у поліції. На карті не глянеш. Компас не відкриєш.

Ні, сьогодні я точно не планувала займатись орієнтуванням!

«Поспіши, друже», – послала Метту уявний наказ і влаштувалася на високому табуреті в кутку, звідки добре проглядався ліфт.

Хвилини бігли. Музика стала веселішою, офіціанти з шампанським зачастили повз мене, сміх заможних красунь заглушав манірні промови їхніх гордовитих кавалерів.

На мить здалося, що Онікса взагалі не існує. Я вдома. Це лише костюмована вечірка або зйомки історичного фільму. Одяг чоловіків майже не відрізнявся від того, який носили герої кінострічок початку двадцятого століття. Вбрання жінок було різноманітнішим, проте нікого не здивувало б у моїй студентській сучасності.

Смішно, проте на цьому рауті навіть їжа не суперечила земним звичаям. Точніше, я б назвала асортимент частувань мізерним, але на звиклому до комбікормів Оніксі все це напевно вважалося небаченою розкішшю.

Потім галас затих, бо під’їхала якась місцева шишка – чоловік із тонкими вусиками та маленькими злими очима. В новинах його не показували, тому я гадки не мала, хто він. Провела поглядом без особливої ​​уваги, та й забула про нього.

Але саме чиновник, що спізнився, змусив мене засумніватися в тому, що справу Ліліани Евгенії та її чотирьох чоловіків поховано навіки.

Він привіз сир. Грамів сто, не більше, проте всі згуртувалися навколо скляного контейнера і почали охати й ахати як недоумкуваті.

– Агов, а в чому суть? – Я злилася, коли чогось не розуміла. – Ви заможні люди. Гаразд, щодня делікатесів може й не їсте, але точно на ваших столах буває сир!

Пояснення почалися за кілька хвилин, і звучали вони не стільки неймовірно, скільки божевільно.

По-перше, цей раут організував губернатор Онікса-2 на честь доблесних учених із Дослідницького центру, що працювали дні й ночі без перепочинку і здійснили прорив у науці.

По-друге, під керівництвом якогось Зіка Лі, геніального уродженця Аліана, загадкова хроноБК-лабораторія запрацювала знову.

По-третє, програма тераформування Онікса-10 розпочнеться наступного року й проходитиме у кілька етапів. Після її завершення крижана планета не просто стане придатною для життя і господарювання – з неї зроблять копію Землі з її унікальним тваринним та рослинним світом, причому Землі справжньої, а не тієї туристичної цукерки, на яку вона перетворилася.

По-четверте, Іліас Метт вирушає у відрядження на Аліан, щоб запозичити їхні методи інформаційної пропаганди та реклами.

І, по-п’яте, отой сир отримано від нащадків корови з хроноБК-лабораторії, що доводить життєздатність експериментальної особини і провіщає нову епоху.