16.3

***

Коли після п’яти хвилин безперервного стукоту в двері Сем не отримав жодного відгуку, довелося скористатися своїм не надто ввічливим правом власника і наказати бортовому комп’ютеру відімкнути замок.

– Ти зовсім зрушений, дядьку? – розлютилася Міра, спіймана на підслуховуванні. – Це приватна територія!

Сперечатися з нею, переконувати або вмовляти Сем не збирався. Тим паче, прийшов він до іншого мешканця кімнати – Міка, що безуспішно зображав деталь інтер’єру в дальньому кутку.

– Гей, хлопче!

– Я нічого йому не давав! – одразу почав виправдовуватися той. – Це вона махала патлами!

– Я?! – аж заверещала Міра. – У мене коротке волосся! Я не ношу ніяких шпильок! Це на тобі повно дротів, ти, брутал-недоросток!

Сем перевів подих.

– Добре, – сказав спокійно. – Досить. Мені не цікаво, хто з вас винний.

– Він! Довбень боягузливий!

– Вона! Дурепа безмозка!

– Тихо!

Крик не подіяв – брат із сестрою загаласували ще голосніше, звинувачуючи одне одного. Мік був упевнений, що саме впущена шпилька Міри відкрила наручники Каса, Міра – що звільнитися злочинцеві допомогла скріпка, яку Мік використовував замість бігунка блискавки на куртці.

– Я до нього не наближалася! Це тебе схопили, кретине!

– Через тебе, довбешко!

Сем відчув, що ось-ось оскаженіє.

– Ви заходили до затриманого? – оманливо мирним тоном запитав він, погойдуючись на п’ятах і мріючи повернутися в минуле, щоб відмовити себе від відвідування системи Онікса. – Навіщо?

– Просто подивитися, – буркнула Міра, обманута браком агресії в голосі Сема. – Подумаєш, зазирнули на секунду… Він точнісінько як показували в новинах! Але цей недоумок, – вона стукнула брата ногою по гомілці, – помітив у нього щось типу бластера і побіг перевірити. Даніал збив його з ніг, підтяг до себе і зняв скріпку, каблучку, оту дротину кручену з шиї, кепку, пружини…

– Які ще пружини? Та байдуже. У Каса був бластер?

– Ні. Тату офігенне. Теж таке хочу, але щоб з метеликами і мерехтіло.

«Кас відпустив Міка живим», – із полегшенням подумав Сем, хоча охоче прибив би паршивця сам.

– Чому не покликали на допомогу? – Уникати лайки було важко, проте він тримався щосили.

– Ми замкнули двері й пішли шукати тата. – Міра явно не відчувала каяття. – Мік у медпункт і на кухню, а я в трюм. Це ти винен! Ти чіплявся до Сани! Ти показав мені шоколад! От нащо?! Через тебе я забула, чого туди прийшла! А коли Мік повернулися на поверх, Даніал уже стояв у коридорі. Ще й Леві вилізла так невчасно… Вона завжди наражається!

«Я повинен промовчати», – Сем зціпив зуби, пересилюючи напад гніву. Ситуація напружена, конфлікт із дітьми невиправданий. Та й виховувати їх має батько.

Або Онікс-3.

– Гаразд.

– Гаразд?! – Юні Вовки безперечно чекали чогось серйознішого.

– Гаразд, – повторив Сем. – Сидіть тихо і не висовуйтесь. Автомат комбікормів повний, вода є. Якщо я не побачу і не почую вас щонайменше добу, ми забудемо цю історію. Все зрозуміло?

– А… – почала протестувати Міра.

– Жодних обговорень. Так чи ні?

Обидва винуватці неохоче кивнули, висловлюючи згоду.

«Треба б замкнути їх на тиждень», – сяйнула запізніла думка.

А що, ідея непогана… Шкода, угоду вже укладено, і добре, що однією загадкою поменшало.

Потім Сем помітив на столі планшет професора Торна зі знятою кришкою.

– Працює? – запитав, підозрюючи, що доля всерйоз зненавиділа «Каселону».

Мік тремтячими руками приладнав панель на місце:

– Це я так… Перевіряв дещо… – Було видно, що це брехня. – До речі, батарея сідає.

– Неважливо. У вас доба, ясно? Зверни увагу: я можу заблокувати вам двері навіки, тому не раджу махлювати.

Сема запевнили, що у шкодливих брата з сестрою і гадки не було обманювати. Чесно-чесно, все як домовлялися. Покарання цілком прийнятне.

«Покарання? Я не хочу, щоб ви лізли під кулі, дітлахи», – Сем посміхнувся, почуваючись старим космічним вовком, і забрав у Міка планшет.

– Усе скопіювали?

– Ще б пак!

– За кого ти нас маєш, дядьку?

Невже правда? Ну хоч щось.

Сем, неймовірним зусиллям волі зберігаючи незворушність, переступив поріг і не відмовив собі в задоволенні штовхнути двері сильніше, ніж вимагалося.

«Ти теж бачиш це божевілля, Катю-Котю?» – проте розмірковувати про примар та іншу небувальщину зовсім не хотілося.

Він зробив крок убік і завмер. Каюта, де Даніал Кас тримав заручників, була поруч.

Сем міг бачити і самого злочинця, що дивився на нього з відвертою цікавістю; і Арістея в залитій кров’ю білій сорочці, що не зводив очей з Каса; і Леві, яка без особливих успіхів намагалася з’єднати одноразовий шприц і голку.