Розділ 16.1. Сила проти хитрощів. Перемагає випадок

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

Родас Торн поїхав, і в Дослідницькому центрі залишилося всього двоє чоловіків, що мене цікавили. Іліас Метт оскаржував своє звільнення, Габріель Антес очікував наступника. Незабаром і вони мали покинути Онікс-2, а це означало, що мій план провалився.

Гаразд, маю визнати: дурнувата ідея з пошуком злочинця була відверто слабкою та безнадійною. Я вигадала все це, щоб заспокоїти себе і примиритися з дійсністю.

Погодьтеся, жити легше, коли серед безконечних сумних думок часом миготить: «принаймні я можу… (впишіть, що вам треба)». Це створює ефект того, що поточні проблеми тимчасові і зникнуть, якщо докласти хоч трохи більше зусиль. І все ж я боялася зіпсувати своє й без того безглузде життя примари й уникала спілкування.

На відміну від мене, Іліас Метт не гаяв часу. Слідкуючи за його наполегливістю, я припускала, що роботу він збереже і навіть здобуде підвищення. А от для Антеса шляху назад не було, тож кілька днів я приділила лиш йому.

Щиро кажучи, розраховувати на щось серйозне не мало сенсу. Я копирсалася в брудній білизні учасників історії Ліліани Евгенії тільки тому, що інших турбот у мене не було.

ХроноБК-лабораторія стала історією, працівниця Зет-508 теж канула в небуття, Торн зник остаточно, про Даніала Каса забули… Все стихло. Складалося враження, що лише я пам’ятаю події чотиримісячної давності.

Як з’ясувалося, не лише.

– Тату! – Одного дня Матіас вихором увірвався до казенної квартири батька. – Бачив новини?!

Еге ж, Антес стежив за ТБ – і я разом із ним. Щоправда, його цікавила політика, тому про ранкову сенсацію ми поки не знали. Але перший-ліпший канал показав фотографії професорки Евгенії.

Хтось виклав у галанет так зване «домашнє» відео, учасниками якого були Ліліана Евгеніа та чоловік, чиє обличчя завбачливо розмили, проте кожен, хто цікавився справою про вбивство, міг без зусиль впізнати Даніала Каса.

Далі – більше. Як з’ясувалося, цей досить пізнавальний фільм зняли тієї ночі, коли загинула Ліліана, і тривав він з половини першої до другої години. Фінальна сцена запевняла, що Даніал провів свою партнерку до дверей і повернувся до роботи.

Так-так, наш професор відразу ж після любовних ігор сів за комп’ютер і, якщо вірити запису, стукав по клавіатурі без перерви аж до п’ятої ранку.

Мене замкнули в дезінтеграційній камері десь о третій ночі. Отже, у Каса пристойне алібі? Час позапланової активації дезінтегратора напевно відображено в записах охорони, тому з професора мали зняти хоча б звинувачення у вбивстві.

Чи це відео оголосять фейком? Занадто невчасно сплив запис. Ту справу закрили і постаралися забути про неї. Оніксу не потрібні скандали. Не після еліанина і провалу з хроноБК-лабораторією.

– Бачиш, тату? – Поки я ловила кожне слово диктора, розмірковуючи, як цей репортаж позначиться на моїй долі, Матіас підштовхнув зблідлого батька до екрана. – Я казав, вона повія! Ти ж збирався одружитися з нею? Я все знаю! Добре, що вона здохла так вчасно!

Антес викинув сина за поріг і зачинив двері, незважаючи на палкі протести.

Повернувся до стола, впав у крісло, стиснув голову руками…

– Ну чому?.. – прошепотів, упевнений, що поряд нікого нема. – Чому це ніяк не закінчиться?..

Картинка на екрані змінилася. Тепер у центрі уваги була Вероніка Торн, що обіцяла швидке зростання економіки і з загадковою усмішкою говорила про важливість прогресу та співпраці з іншими цивілізаціями.

Я підскочила, коли кулак Хом’яка врізався в монітор і дружина Торна, блимнувши, зникла.

– Гей, спокійно. – З порізаного зап’ястя Антеса хльостала кров, а мені зовсім не хотілося спостерігати за чиєюсь смертю. – Викликай медиків!

Він обмотав руку краваткою і витягся на ліжку, не знімаючи взуття. Яскраві краплі просочувалися крізь тканину, бруднили покривало. Мене затіпало. Знаю, примара, яку нудить від вигляду крові, – небувальщина. Привиди не відчувають нудоту. Мабуть. А ще привидів немає, пам’ятаю. Але я спростовувала всі теорії, тож сенс чіплятися до дрібниць?

– Лілі… Ти клялася, що з ним покінчено, – стогнав Антес, кусаючи губи. – Лілі…

Потім він відкрив гаманець і втупився в невелику фотографію в бічному відділенні. Ліліана Евгенія, хто б сумнівався… Вона дивилася на нас, трохи примружившись. На її повних губах грала безпутна посмішка, шарфик у тигрову смужку прикривав глибоке декольте темної вечірньої сукні, яскраві сережки ховалися в кучерях.

Такою я запам’ятала її навіки. Окрім шарфика – у дезінтеграційній камері його на Ліліані не було.

– Ти зробив це фото того ж вечора? – дійшло до мене через хвилину посилених роздумів. – Ти теж зустрічався з нею? Навіщо?

Антес зітхнув і закрив гаманець.

– Лілі… Ну чому саме тоді? – прошепотів гірко. – Чому ти погодилася стати моєю дружиною і пішла до Каса?

Злодійкуватий амбітний заступник директора ніколи мені не подобався, але тієї миті я охоче обійняла б його і погладила по спині. Він страждав по-справжньому. Незважаючи на те, що горезвісна стаття професорки Евгенії могла його занапастити, Хом’як збирався пов’язати життя саме з Ліліаною. Він ішов за почуттями, і це викликало симпатію.