15.3

***

– Клянусь, капітане, це випадковість!

Сем грубо відштовхнув набридливу бляшанку і, зчепивши зуби, щоб перемогти біль у правій кісточці, підвівся.

Випадковість?! Ах ти ж брехлива тварюко!

Кіборг не міг спіткнутися. Не міг налетіти на свого супутника. Не міг, чорт забирай, ненароком підставити ногу!

– Хочеш, я вибачуся?

– Відійди!

Сана вчепилася в одяг Сема як кліщ.

– Я справді не збиралася тебе бити! Дивись, – вона підняла ногу і тицьнула йому під ніс гумовий капець, – підошви слизькі.

«Воно точно не людина», – Сем рвонувся щосили і з розмаху налетів спиною на сходинки, оскільки залізяка і не думала його утримувати. Навпаки, вона додала йому прискорення легким поштовхом.

Планшет відчепився від пояса і пострибав униз. У боці щось хруснуло, хребет пронизала гаряча «стріла». Сем охнув, підхопився на чистому адреналіні… І виявив, що Сана з дбайливим виглядом намагається посадити його назад.

– Відчепись! Без допомоги мертвяка я точно обійдуся!

Невловимий рух тонкої руки, замаскований під налякане: «Ой, тримайте, падаю!», відправив Сема на сходинку.

– Капітане, чим ти слухав? Я ж зізналася, що Товстун Нік найняв мене і заплатив лайсом. По-твоєму, він би торгувався з кіборгом? – голос Сани був несподівано сумним.

– Мені треба повірити бляшанці? Там когось убивають, а ти тримаєш мене на відстані! Чому? Нікал наказав охороняти мене? Не підпускати до небезпеки? Чи стежити, щоб я не помітив нічого підозрілого? Розслабся, у будь-якому разі ти провалила завдання!

– Твоя зарозумілість жахає. Уяви собі, ти не центр Всесвіту. Якщо й далі божеволітимеш у тому ж дусі, то закінчиш або в шапочці з фольги, або на Оніксі-3. І знай, що там нікого не вбивають. Це Мік не встиг зберегтися у грі.

– Але Міра теж побігла до нього!

– Побігла, і тепер лає брата, бо він спілкувався від її імені з якимось хлопцем у Галабуці, – холоднокровно пояснила бляшанка, і начхати, що це не витримувало жодної критики.

– Лає без слів?!

– О, діти Вовка завжди порозуміються між собою. Це сленг. Мабуть. Досить рятувати світ, капітане. Якщо ти не помітив, Арістей не поспішає до своїх дітей. Знаєш, чому? Їм ніщо не загрожує.

«Я надто зациклений на тому, що відбувається», – Сем неохоче визнав: у міркуваннях залізяки може таїтися малесенька краплина правди.

– Ходімо в медпункт. – Сана схилилася до нього, запропонувала руку. – Не здивуюсь, якщо ти вивихнув ногу.

«Ховайся, дурепо!» – долинуло з верхнього ярусу приблизно тої миті, коли Сем, відчайдушно тримаючи обличчя незворушним, встав без її допомоги.

– Це теж сленг? – Він важко попрямував сходами, подумки проклинаючи кісточку, що підвела так невчасно.

– Обережніше!

Прискоритися не вдавалось. Як Сем не намагався, нога раз у раз підверталась і його наче зносило вбік. На останніх щаблях він шкутильгав зі швидкістю кульгавої черепахи. Не дивно, що Сана вирвалася вперед і знову ледь не зіпхнула його вниз – через необережність, якщо вірити її винувато-збентеженому погляду.

– Ой-йой… Ну, привітики, – пробурмотіла вона, ступивши на пасажирський поверх.

Сем запідозрив, що нагорі відбувається дещо цікаве, і, скриплячи зубами, ледь не повзком вибрався в коридор.

– Емм… Схоже, я не вгадала, капітане.

– Та невже? – прошипів Сем, притуляючись до стіни. – І таке буває?

Спочатку він побачив незнайомця з військовою виправкою, що тримав великий білий згорток – начебто пухнастий рушник з блідими квіточками по краю. Згодом – прості кімнатні капці, розкидані на підлозі. І лише потім Сем виявив, що з протилежних кінців згортка виглядають босі п’яти і звисає довге мокре волосся.

– «Заєць»? – промовив, стомлено дивлячись на невідомого. – Знову чи зі старих?

Той відповів здивованим поглядом.

– Райс? – запитав із придихом. – А ви змінились. Помолодшали, хе-хе. Самі прийшли?

Сем кивнув, не зовсім розуміючи, що тут діється.

– А ви?..

– Це Даніал Кас! – На передній план вискочила Сана, затуливши майже все. – Я казала тобі про нього! Ти вже зустрічався з ним!

«Злочинець», – байдуже нагадала пам’ять.

Утікач. Терорист. Викрадач.

Той, хто погрозами намагався отримати доступ до «Зірниці».

Ось тільки дикун із шаленими очима, якого «Зара» вирубила шокером у трюмі, зовсім не був схожий на акуратного спокійного чоловіка, що стояв біля відкритої каюти.

– Даніал Кас? Хіба його не замкнули? – У Сема в голові не вкладалося, що кораблем ось так легко може розгулювати вбивця. – Хто ним займався?

– Колишній коп, – відповів замість Сани Даніал. – Він живий і відносно здоровий. Як і ця дивна дівчина. – Кас легко хитнув згорток. – У неї явно не всі вдома, але ж ви ціните кожного пасажира, чи не так?