14.3

– І чому я зовсім не здивований? – тихо запитав Сем у простір.

– З погляду психології… – одразу відгукнулася «Зара».

– Замовкни.

Але вона все-таки встигла повідомити кілька теорій і ймовірний діагноз. На щастя, нерозбірливо – динаміки в трюмі шипіли і клацали, а лізти до них з ремонтом не було ні часу, ні бажання.

Як завжди.

– «Заро», знайди Арістея і спитай, чи перевозять вони щось, що кусається, коли його розбити.

У відповідь прилетіло запитання про самопочуття та пропозиція жмені «Сондарсу», оскільки випадок запущений, однією таблеткою не виправити.

«Хто б сумнівався», – майже задоволено кивнув Сем, сподіваючись, що зможе вберегти здоровий глузд хоча б до найближчого пункту призначення.

Отже, Вовки поза підозрами, валіза Леві порожня… Залишалася скриня, підсунута Нікалом разом із Алесаною. Тобто з кіборгом. З мертвяком із програмою замість мізків. Непідконтрольним і тому більш непередбачуваним, аніж інші бляшанки.

Цікаво, на що її запрограмували? Лише зображати людину, схильну до фобій, нервових розладів і сумнівів, чи все ще складніше і небезпечніше? Але поки вона на боці команди «Каселони», і це головне. Раптом Нікал справді хотів зробити давньому товаришу ласку і забезпечив його «технікомедиком», за сумісництвом – помічником на всі випадки життя?

Можливо, уявна «незалежність» Сани є частиною імітації особистості. Використовуються ж різні «родзинки» в кіборгах так званого «інтимного напряму». «Неприступне стерво», «дика войовниця», «скромна студентка»… Людям подобаються рольові ігри, особливо коли можна не задумуватися про почуття партнера.

Та до біса! Ну чому для деяких бляшанки стають важливішими за людей? І чому Котя не змовчала щодо «Селестини»?

Сем думав, що та історія похована давним-давно. Розлетілася на шматки, як ресторан у призначеній для елітних пасажирів частині круїзного лайнера. Але виявилося, що біль нікуди не пішов. Навіть туга, яку Сем заховав так глибоко, що повірив: вона зникла навіки, повернулась і почала роз’їдати душу.

Ванда, перше і єдине кохання… Він казав собі, що це помилка. Гра. Спроба викликати ревнощі. Або афера, де Ванда стала жертвою, а її люблячий чоловік зі злості відвернувся від неї, не підтримав у важку хвилину.

Як посміла Котя твердити, що Ванда розуміла, на що йшла? Звідки вона могла це знати?

«Котя збрехала, щоб втішити мене, позбавити почуття провини», – майнуло на краю свідомості.

Та ні, дурниці. Примара – не близький друг, щоб хвилюватися про душевні муки якогось там Олександра Райса.

– Капітане, навіщо тобі мої речі?

Сем похитав головою, проганяючи сумні думки. Куди не поткнися, все нагадує про минуле. Безумство якесь… Добре, що залізяка тихо підійшла й відвернула його від самоїдства. Тобто не добре, а… Нехай буде: «Її існування часом терпиме і приносить користь».

– Ти везеш монстра?

Він не ждав чесної відповіді, але сподівався, що Сана, як завжди, огризнеться, і неприязнь до неї затьмарить спогади.

– Лайси – не монстри! – почув обурену відповідь.

І зрозумів, що, здається, привид – єдина розумна істота на цьому кораблі. Котя бодай розуміла, що таке небезпека, а інші геть-чисто втратили інстинкт самозбереження і бігли до печального фіналу наввипередки.

***

Галапедія запевняла, що лайс дикий – типовий представник фауни Онікса-12, тоді як на Оніксі-8 живе лайс звичайний, на Оніксі-10 – лайс сніговий, на Оніксі-6 – лайс пухнастий. Саме останній став предком лайса домашнього, виведеного спільними зусиллями генетиків та селекторів у Дослідницькому центрі на Оніксі-2.

– Якщо це чергова кей-мерзота, я сам викинусь у шлюз, – похмуро пообіцяв Сем, засвоюючи інформацію з безнадійністю людини, що загрузла в болоті. Начебто і природа чудесна, і голоси рятувальників чути віддалік, а в голові лиш трясовина, що засмоктує повільно, і тому ще більш невблаганно. – Навіщо? Скажи, навіщо ви з Нікалом притягли на борт лайса? Навіщо?!

Як завжди, Сана не реагувала на випади. Дивилася прямо, посміхалася, не відчувала провини… Навпаки, її обурило бажання Сема зазирнути всередину скрині, і вона марнувала час на суперечки та кривляння.

«Чергова маска», – зрозумів він.

Програма імітації особистості викручується як може, і начхати, що награність розпізнав би навіть ксенос, який ніколи не зустрічався з людьми.

– Лайси – милі домашні тварини. Теплокровні, ссавці, яйцекладні. Як земні качкодзьоби. Ніколи не бачив? Такі гарнюні! А лайси ще кращі. Вони стійкі до шкідливих мікроорганізмів, всеїдні, гіпоалергенні, не переносять паразитів, слухняні, добре піддаються дресируванню, не агресивні. Тричі на рік змінюють забарвлення, не вимагають особливого догляду, дуже самостійні й, за твердженням деяких дослідників, розумніші за собак.

– Спасибі за цитування довідника, – Сем притримав грубі слова, що рвалися на язик, – але читати я, уяви собі, вмію. Мені цікаво не що це, а якого біса воно робить на «Каселоні»?!

– Дитинство Алесани Лютик пройшло поруч із лайсами. Було б дивно, якби вона, покидаючи систему, не взяла маленького улюбленця.