14.2

***

/«Каселона»/

– Не хвилюйся, капітане, з твоєю грядкою все гаразд.

Сем відсахнувся від входу в трюм, бо віднедавна мелодійний голос Сани діяв на нього як пульверизатор на кота. Лікоть боляче стукнувся в стіну, і довелося зчепити зуби, щоб не сказати нічого «приємного».

– Виходь звідти. Швидко. Чорт!

То була вона! Не дивакувате опудало в незручному одязі, що відгукувалося на ім’я Алесани Лютик, а та сама «вона», яку Сем зустрів у «Барахолці Ніка». Бездушна лялька у коротких шортах та вузькій маєчці. На ногах – пухнасті капці, волосся розпущене і запросто створить конкуренцію будь-якій рекламі шампуню, губи посміхаються з неприкритим глузуванням, у очах – палка цікавість.

Стоп.

Останні два пункти – нісенітниця, бо почуття та залізяки несумісні.

– Щось мені підказує, ти не радий нашій випадковій зустрічі, капітане.

– Вона випадкова?

Сана зітхнула і нарочито неквапливо опустила погляд:

– Боюся, що ні. Мені прийшов лист із проханням допомогти тобі у вантажному відсіку. Від якоїсь Коті, уявляєш? Я довго згадувала, де чула це ім’я, і… Ти не повіриш, капітане! Від тебе. Чи не збіг?

– Твій конструктор часом не передбачив функцію вимкнення звуку?

– Припиниш мене ображати – отримаєш назад тиху Алесану, а доти терпи. До речі, симпатичний костюмчик. Люблю чоловіків у хакі.

– Жерти з тельбухами? – не втримався від отрути Сем. – Ґудзики на зубах не скриплять?

– Сказав той, хто мало не поснідав еліанином. Подвійні стандарти, е-хех… Гаразд, якщо твоє его задоволене, перейдімо до справи. Що від мене треба?

– Зникнути.

Звісно, вона не пішла. Розвела руками в удаваному здивуванні, звела очі до неба, яке на «Каселоні» замінювала стеля, і рушила за Семом, ледь не ступаючи слід у слід.

Він не обурювався – знав: це марно. Непідконтрольний кіборг – як ходяча бомба із замазаним фарбою таймером. Рвонути може будь-якої миті. Або ніколи… Міфи запевняли, що й таке трапляється. Сем щосили намагався їм вірити.

– Тут є малесенька проблемка… – мовчати бляшанка не вміла.

– Ти обманом стала співвласницею корабля і тепер «Зара» тебе слухається? Я в курсі. – Він і сам не розумів, чому ця новина дратує, але не бісить. – Не раджу звикати, це ненадовго.

– Я поливала салат і трохи підмочила вантаж. Усього один ящик. Може, спробуємо відкрити його і просушити? В галанеті описується кілька способів зняти запобіжну стрічку, не пошкодивши.

«На додачу до проблем із законом я ще й розорюся», – похмуро подумав Сем, розмірковуючи, чи не наплювати на все і не нюхнути «Оніксідролу», щоб прокинутися, коли це божевілля закінчиться.

– Дя-а-адьку!

Він здригнувся, мимоволі скривився. Несподіваний звук, що долинув від входу, безжально атакував барабанні перетинки, гучна луна додала неприємних ефектів.

«Тільки тебе не вистачало», – збираючись перевірити червону позначку на плані Коті, Сем найменше хотів, щоб донька Вовка крутилася поблизу. Бляшанку не шкода, а Міра може постраждати. Що б не зачаїлося під значком, воно не належало до приємних сюрпризів.

– Дядьку, тата тут нема?! Ти його не бачив?! Це терміново! До речі, він сказав, щоб я вибачилась.

– Ну і?.. – Сем ненавидів гаяти час.

– Якщо ти не покидьок, перепрошу наприкінці поїздки.

– Чудово.

Міра дивилася вичікувально, і Сему спало на думку, що від нього вимагається якась інша реакція.

– Іди відпочивай, – незграбно кинув він. – Вибачення прийнято.

– Я не залишу тебе наодинці із Саною! Яка різниця, що ти обіцяв?! Я знаю, це ти змусив її так одягнутися! Ти ж очей із неї не зводиш!

«Боги всіх існуючих релігій, дайте мені трохи терпіння і пофігізму», – Сем охоче випхав би їх обох за двері, проте тягатися з бляшанкою, яка явно сильніша разів у десять, було безглуздо, і виставляти себе дурником не хотілося.

– Ось. – Він помітив неподалік коробку, де порпалась Леві в її першу ніч на кораблі. – Сподіваюся, це покращить твій настрій.

Міра зацікавлено зиркнула на блискучі обгортки, крадькома проковтнула слину.

– Цукерки? – Голос дівчини змінився. – Фу! Вони шкідливі. – Але очі не відривалися від розсипу «скарбів», а ніздрі тремтіли, ловлячи ледь відчутний аромат ванілі.

– А можна й мені? – Сана приєдналася до неї.

– Ще б пак, – і ніхто б не запідозрив Сема у лицемірстві.

Він постояв кілька секунд і переконався: обидві нахаби зайняті солодощами. Одна – жадібним безконтрольним поїданням у стилі голодного хом’яка, друга – боротьбою зі спокусою.

Сем продовжив шлях углиб трюму без небажаних свідків. Він ішов між стелажами, вперше за останні роки заповненими більше ніж на дві третини, і мимоволі поглядав на кожен хоч трохи підозрілий предмет. Наприклад, на напіввідклеєну етикетку із зображенням бавовни. Або на нитку, що вилізла із мішка з листами. А порожня бочка з-під нібито льодовикової води для Онікса-10, а насправді – з-під субстрату з насінням ГМО-«салату», взагалі здавалася розсадником чуми. Треба придивитись і до інших… Щось підказувало: у них виявиться будь-що, крім води.