Розділ 13.1. Інтуїція. Вірити чи ні?

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

Ганебна втеча від еліанина і Родаса Торна привела мене прямо в квартиру Іліаса Метта. Точніше, я мчала, не розбираючи дороги, і лише зачепившись поглядом за знайомий логотип, зупинилася.

«Повелителі стихії», еге ж. Професор Метт, вбравшись у пляжні шорти та майку з пальмами, проходив місію туристки. Торнадо виніс її з котеджу прямо у ванній, де вона купалась, і закинув у серце диких джунглів. У розпорядженні дівчини була тільки мочалка, з якою, як на мене, нещасна не вижила б і десяти хвилин, проте щедро обдарованій художником красуні щастило.

Розробники сховали їжу та медикаменти під кожним кущем, звірі на шляху кралі траплялися тільки милі й пухнасті, погода стала ідеальною і змінюватись ніби не збиралася. Добре, що бідоласі не вдалося знайти одяг, бо тоді Іліас не стежив би за нею настільки уважно і напевно б помітив, що з його планшетом коїться щось дивне.

Після випадку на кухні Торна я не надто ховалась. Передивлялася все підряд, не переймаючись тим, щоб стирати історію переглядів та пошуку. Один за одним перевіряла кожен файл, який бачила. І дещо вловила! Щоправда, зовсім не там, де шукала.

А якщо за порядком, то…

«Амбер» повідомила, що Іліаса викликає Амбер. Метт невдоволено скривився і з жалем відірвався від принад віртуальної шукачки пригод, що з якогось дива надумала викупатися в річці з шестиногими крокодилами.

Він був у навушниках, тож я не чула реплік лаборантки. Втім, його стриманих відповідей вистачило для кількох припущень.

Спочатку Іліас переконував Амбер чогось не робити. Згодом – дати йому більше часу. І насамкінець – подумати про своє майбутнє, бо Хом’як не такий добренький, яким здається, і вона стане розмінною монетою у його власних іграх.

Умовляння не спрацювали.

Іліас обірвав зв’язок, палаючи гнівом. Роздратовано згодував героїню «Повелителів стихії» багатоногому крокодилу і без допомоги «Амбер» набрав номер Габріеля Антеса.

«Ніч надворі, пристойні люди давно сплять!» – сказала б я, якби не визнала цей процес марним.

Але заступник директора поки не спав і на дзвінок відповів без зволікань.

– Хочете новину, Габріелю? – Метт навіть не привітався. – Я знаю, що ви задумали, і зібрав докази. Ні, це не шантаж. Назвімо це проханням про взаємовигідну послугу. Пропоную домовитись. Гей, ви вважаєте мене ідіотом? Я розумію, ви зараз записуєте кожне моє слово. Зустрінемось особисто.

Я очікувала, що Антес пошле його за всім відомою адресою. На відміну від Родаса Торна, Іліас Метт не грав у планах Хом’яка жодної важливої ролі, тож панькатися з ним не було потреби.

Проте заступник директора, всупереч моїм переконанням, погодився на зустріч.

– У вас за десять хвилин. – Метт жбурнув навушники на стіл і вигріб лінійкою черевики з-під ліжка. – «Амбер», створи у «хмарі» резервну копію накопичувача «Онікс-Х».

Разом із черевиками на коричневий килим випав запилений шовковий шарфик із леопардовим візерунком. Напевно, одна з подружок професора впустила і не забрала, тому що його романи не тривали довго.

Іліас, побачивши жіночу річ, наче ошаленів. Він брудно вилаявся і згодував шарф утилізатору. Потім висмикнув флешку з комп’ютера і вибіг за двері, щоб постукати до Антеса – той мешкав на кілька поверхів вище.

– Вже розмовляли з Амбер, Габріелю? – запитав із порога.

Заступник директора відповів, що Амбер Міллс на конференції, повернеться до Дослідницького центру через два дні.

– Поміняємося? – Метт тицьнув йому в руку флешку. – Вам же цікаво це побачити.

– А вам? – Антес не здивувався, лиш тугіше затягнув пояс картатого халата. – Що вам треба?

– Амбер. Не карайте її занадто суворо.

Мені здалося, я щось пропустила. Хіба лаборантка не збиралася розказати Хом’яку про прослуховування, влаштоване Іліасом? Метту треба турбуватися про себе, а не про дівчину, яку він безсовісно використав.

– Що тут?

– Відкрийте і подивіться, Габріелю, – вискалився професор. – Виберіть, який варіант вам подобається більше.

Він повернувся до себе, а я, заінтригована, залишилась із заступником директора. Провела його до комп’ютера, терпляче дочекалася, поки він наважиться перевірити, що записано на накопичувачі…

Чесно кажучи, я очікувала побачити або загадкову статтю Ліліани Евгенії, або викриття фінансових махінацій Антеса, або щось про Даніала Каса. І майже вгадала!

Ох, люди скрізь однакові. Дослідницький центр населяли отруйні змії, і красень Іліас не був винятком.

На флешці зберігалися дві папки. Одна під назвою «Д.К.», інша – «Г.А.». У першій містилися матеріали, які мала поліція: докази того, що Даніал Кас підготував вибух у лабораторії і збирався підірвати половину Центру. Ну а в другій…

Я не повірила своїм очам!

У другій було майже те саме, проте тепер усе вказувало на Антеса.

У нього ледь не стався інфаркт. Хом’як зблід, схопився за серце, безвольно впав на спинку крісла, почав жадібно хапати ротом повітря…