12.3

Матіас Антес, типовий представник «золотої молоді» Онікса. Член якихось елітних клубів, любитель вечірок, прихильник рорайнського пива, флаєрів марки «Кондор» та худорлявих блондинок. Відомий гарячою вдачею, регулярно потрапляє у скандальні історії. Остання новина з його участю сполошила весь Онікс-6, однак у ній Матіас був не безкарним хуліганом, а жертвою.

Молодого Антеса викрали дев’ять днів тому. Злочинці не вимагали викупу. Ходили чутки, що це помста його батькові, Габріелю Антесу, який за роки праці в Міністерстві екології нажив чимало ворогів. Однак злі язики стверджували, що весь галас – піар-кампанія самого Антеса. На наступних виборах той мітив у президенти і не гребував нічим на шляху до популярності.

Хай там як, а фотографії Матіаса постійно з’являлися в новинах. Канали наче змагалися, кому ж вдасться вигадати більш дурну і шокуючу теорію щодо його зникнення. За відомості про місцезнаходження молодого чоловіка обіцяли таку нагороду, що на екрані не поміщалися нулі. Матіаса шукали і поліція, і приватні детективи, і, по суті, кожен мешканець системи, але виявили його у ящику з «Променистого Онікса» на «Каселоні».

– Чи не надто багато збігів? – Сем гортав підібрані «Зарею» статті. – Еліанин, Леві, Родас Торн, цей хлопець, Котя та… Хто на мене напав?

– Еліанин – це інше. – Сана хмурилася, дивлячись на екран.

– Мені дали той контейнер зі словами: «Чисто по дружбі!» – розлютився Сем. – Наче бонус за те, що закупився у них!

– Не бонус. – Вона відсторонено посміхнулася. – Вони лиш попросили підвезти безплатно. «Чисто по дружбі», ха-ха. Ну а ти запхав свого пасажира в морозилку… Та він не має претензій. Головне – водою його не поливати. А чоловік, що накинувся на тебе… Я принесу обід, капітане, і покажу інфу про нього. З ним усе складніше. Це він викрав Матіаса Антеса.

– Навіщо?

– Бо ненавидить його батька. Відпочинь, я скоро повернуся. «Заро», відчини двері.

Сана вийшла, залишивши Сема приголомшено дивитися в стіну. Бортовий комп’ютер виконав наказ того, хто не мав права доступу.

Що ж діялося? Невже на додачу до всіх неприємностей «Зірницю» ще й зламали?

***

– Я радий, що ви залишилися по цей бік утилізатора, Райсе, – ніяково пожартував Арістей, коли Сем, обурений і стурбований новиною про новий етап взаємин ймовірного кіборга та «Зари», у пошуках правди завітав на кухню. – Що, побачили світло у кінці тунелю і розлюбили вітамінне кормолайно? Сідайте. Не бійтесь, котлетами вас не частуватиму. Як щодо вареної броколі?

У Сема потемніло в очах.

«Еліанину кінець», – майнула думка, що межувала з безумством.

Представника дружньої цивілізації пошматували, кинули в окріп, обсмажили на середньому вогні… Це ж канібалізм! Ксеноканібалізм, що не менш огидно.

– Підливи? – Вовк орудував біля плити і аж випромінював задоволення. – Не ображайтесь, але ту вашу капусту я викинув. Вона і на вигляд зіпсована, і смердить чимось. Цвіль, мабуть.

«Еліанину точно кінець», – на зміну недовірі прийшла приреченість.

Те, що потрапило в утилізатор, назад не повернеться ні в якому вигляді, а інопланетянин все-таки жива розумна істота.

– Добре, що нагадали. – Арістей підштовхнув до Сема тарілку із золотистими шматочками тіста і нахилився до відра для сміття. – Кину в переробку, а то запах від цієї броколі… хм.

– Ні!

Вовк із подивом спостерігав, як власник космічного корабля по лікті запустив руки у сміття і перемацує картопляне лушпиння.

– Його тут немає. – Через п’ять хвилин до Сема нарешті дійшло, що зусилля марні.

– Кого? – голос Арістея звучав надмірно спокійно.

– Елі… Броколі!

– Он там, на підлозі у контейнері… було нещодавно. Може, Сана віднесла назад у морозилку? Треба перевірити, а то інші продукти зіпсуються.

«Вперше в житті я радий кіборгу», – подумав Сем, прямуючи до умивальника.

Співчутливий погляд Вовка свердлив спину, мило чомусь не видавлювалося з дозатора, вода бризнула нестерпно гаряча… А ще думка про те, що десь на «Каселоні» є еліанин, і в цього еліанина мало шансів дожити до пункту призначення, відчутно тріпала нерви.

– Арістею, ви коли-небудь стикалися з еліанами?

– З огляду на те, що Онікс для них закритий, можу сказати точно: ні. А в чому справа?

Сем без довгих пояснень наказав «Зарі» шукати картинки за запитом «залялькований еліанин».

– Не жартуєте? – Вовк збирався сполоснути довгу ложку, але впустив її у мийку і наблизився до невеликого екрана над столом. – Ну і навіщо ви це приховували? Боялися, що я заявлю про нелегалів на борту? Відпиляю сук, на якому сиджу? Чи у вас параноя сильніша за нашу сімейну?

Сем невизначено хитнув головою, відмовляючись визнавати, що у реальність еліанина він повірив зовсім недавно, а зображення з галанету вперше побачив разом із Арістеєм.

– Це таке… Не бізнес, а чисто по дружбі, – промимрив ухильно і, щоб зайняти чимось рот і уникнути необхідності розмовляти, надкусив золотисте щось, що на смак нагадувало капустяну оладку.