11.2

***

/«Каселона»/

– Ти ж начебто шукала якісь ліки! – Складалося враження, що кіборг намагався безперервно бути поруч із Семом, і це нервувало. – Геть!

– Еге. Але я не встигла розпакуватись. Он там поміж ящиками з «Променистого Онікса» видніються коробки. По-моєму, нам потрібна з синьою наклейкою. А ще… Мамочко рідна! Це ж палець!

«Заєць» номер три подорожує у розчленованому вигляді?» – Сем трохи засоромився, бо відчув щось на кшталт полегшення через те, що не доведеться панькатися зі ще одним тягарем.

На щастя, Всесвіт не поділяв його песимізму.

– Він теплий! – Сана безтрепетно ​​стиснула висунуту з відкритого ящика кінцівку. – Допоможи його витягти, капітане!

«Це маршрутка, лазарет чи філіал психлікарні?» – скривився Сем і без жалю віддер клейку стрічку з логотипом галамаркету.

– Ми порушуємо договір, так? – невпевнено заїкнулася бляшанка.

– У нас форс-мажор, – гаркнув Сем, розламуючи пластик. – До того ж сумніваюся, що у накладних є пункт «хлопець у підгузку, з трубкою у роті та голкою у вені». Клятий Нікал і його благодійність! Він влаштував цю нереально вигідну угоду з «Променистим Оніксом»! Та трясця тобі!.. Хлопець крутився і витяг голку. Треба зупинити кров. Клич Вовка, сам я його не підніму, не покалічивши.

– Капітане, це не та рана, від якої можна спливти кров’ю.

– Але Котя сказала…

– Яка Котя?

Сем отямився. Справді, що це за божевілля? Він довіряє дивним листам більше ніж власному досвіду? Це ж безглуздо. «Зару» зламали, і хтось грається в бога.

Так, із Леві загадковий порадник не схибив. З еліанином, можливо, також. І щодо цього хлопця з модною стрижкою і пірсингом де тільки можна Котя не обдурила. І що ж, злякатись і віддати свій корабель таємничій персоні з несерйозним ніком? Нізащо!

Хоч би які у загарбників наміри, потурати їм не треба. Це зараз Котя нібито допомагає. Сем знав таких «благодійників»… Незабаром дружній діалог зміниться погрозами, й ілюзія співпраці зникне.

Але нічний дотик досі здавався реальним, тому руки самі тяглися до планшета – перевірити, чи немає підказок.

– Е-е-е… Капітане, цей хлопець на вигляд знайомий.

– Теж мертвяк? – зірвалося ненароком.

– Якщо не візьмешся за розум, стане ним. Здається, він якась місцева знаменитість. Може, співак чи актор? Таке відчуття, що часто його бачу. Чи він – зірка реклами? До речі, є пропозиція! Оскільки ми зірвали пломби, нумо доламаємо ящик і… О, у нього ж коліщатка!

«У «зайця»?» – але Сем опустив погляд і виявив під пластиковим дном низьку вантажну платформу з позначкою «Власність О. Р.». Він точно пам’ятав, що її активно використовували після доставки товарів з «Променистого Онікса», тобто не могли залишити тут випадково. Хтось уже пізніше навантажив на неї цього хлопця і хотів перевезти. Хто? Куди? Навіщо? Планшет мовчав, питання залишалися відкритими.

– Професору Торну доведеться потіснитися. – Сана помацала рукою під платформою. – Ага, ось і кнопки. А для сходинок у нас повіт… Гравідиск?! Серйозно?

– Що не так?

– Та нічого. Це наче раптом у примітивній мобілці з околиць системи виявиться міжгалактичний зв’язок або під садовою тачкою – гіпердвигун. Не зважай, капітане. Я не хотіла образити «Каселону». А як її…

– «Заро», достав вантаж у медвідсік. – Сем напружено озирнувся, проте довкола були тиша і спокій.

Ящик беззвучно піднявся і поплив до виходу. За ним пішла Алесана, явно вражена настільки сучасними технологіями.

Коли і невідомий «заєць», і дівчина, що захоплено спостерігала за роботою гравідиска, зникли на сходах, Сем полегшено видихнув. Кіборг чи не кіборг – різниці ніякої. Поруч із нею він почувався незатишно. Чи то тому, що бляшанки – зло, і ніхто у світі не зможе переконати його у протилежному, чи тому, що єдиною нахабною фарбованою блондинкою, яку він терпів, була Ванда.

– «Заро», переглянь записи з камери. Чи є… емм, невідомі об’єкти?

Бортовий комп’ютер мовчав понад хвилину, потім прохрипів, що невідомі особи трюм не відвідували.

– Впевнена? Тоді скинь мені… Стривай! – З’явилась інша ідея, і від її простоти волосся ставало дибки. – Хто заходив у вантажний відсік? Часовий проміжок – останні двадцять чотири… ні, останні дванадцять годин.

Динамік зовсім охрип, і розібрати слова не вдалося б за максимального бажання.

– Виведи їхні маршрути!

«Ну ось, таємнича Котя, ти спіймалася», – Сем чекав, що зараз побачить того, хто розсипав ґрунт у дальньому кутку.

Ага, як же…

Найчастіше до вантажного відсіку заходила Алесана Лютик, ось тільки її пересування обмежувалося морозильною камерою, продуктами та коробками з медичними препаратами. Ще біля морозилки були Арістей і його діти, причому Міра – аж чотири рази. Вовк, до речі, заглядав у потрібний куток – кілька годин тому, менше ніж на п’ять хвилин, тож підозрювати його не мало сенсу.