9.4

***

– «Заро», сві…

Сем замовк на пів слові. У дальньому кутку трюму, де, за надісланою схемою, розташовувався зелений хрестик, щось неясно світилося.

Рука сама собою потяглася до стегна, але ні бластера, ні бодай портативного паралізатора в розпорядженні «Каселони» не було вже три роки. Зате в ящику з інструментами, що стояв задля зручності біля входу, лежав молоток, і схопити його теж було непогано.

Підошви черевиків стукали по металевій підлозі, тому наблизитися тихо не вийшло б за всього бажання. Сем подумки назвав себе ідіотом і наказав бортовому комп’ютеру ввімкнути світло. Лампи спалахнули сліпуче яскраво, і навіть передбачливо зімкнуті повіки не допомогли – перед очима заколихалися кольорові плями.

– Хто тут? – голос раптом став незвично низьким і хрипким.

У кутку майнула тінь.

Сем міцніше перехопив молоток, готовий, якщо знадобиться, проломити череп і злочинцеві, і інопланетному монстру.

– Хто?!

– Я.

«Яка зручна нагода, щоб позбутися мертвяка. Ніхто не зрозуміє, що сталося. Можна списати все на нещасний випадок», – і все ж Сем опустив залізяку. Якщо «технікомедик» – справді непідконтрольний кіборг, та ще й керований невідомим лиходієм, шансів застати його зненацька немає. Ймовірніше, сам господар корабля залишиться в проході між ящиками з переламаною шиєю, ніж на засмаглій шкірі липової Алесани з’явиться хоч синець.

– Що ти тут робиш?

Вона продемонструвала витягнутий із морозилки пакет із замороженою квасолею:

– Арістей попросив принести, він готує щось смачненьке. А що хіба?

– Чому ходиш без світла?

– У мене ліхтарик. Щось сталося, капітане?

Сем глянув на планшет. Безперечно, зелена відмітка – це морозильна камера.

– Якщо ти не кіборг, йди звідси. – Він не міг не дати бляшанці шанс. – Чуєш, іди!

– А чому не навпаки? Ти раптом змінив ставлення до кіборгів, капітане?

«Сама напросилася», – Сем відвернувся і підняв кришку морозильника. Сумне видовище… Мінімум м’яса, зате овочів та напівфабрикатів хоч греблю гати. Ну та гаразд, «Каселона» ніколи не презентувала себе як круїзний лайнер. Які розцінки, таке й харчування.

– Допомогти? – Дурна залізяка заглянула через плече. – Ой, в тебе є морозиво! Чому я раніше його не побачила?

– Йди звідси, – з натиском повторив Сем.

– Легше, капітане. Якийсь ти дикий. Чи не бомбу шукаєш?

Сана розсміялася власному жарту і відразу закашлялася, тому що інстинкти Сема взяли гору над обачністю. Не переймаючись наслідками, він штовхнув її до стіни. Стиснув тонку шию, відчуваючи, як пульсує жилка, втупився поглядом у розгублені, наче справді нічого не розуміючі очі…

Що ж вона таке? Інструмент у руках злочинця? Корисний кей-подарунок від Нікала? Темна частина Алесани Лютик?

– Е… Коли я казала, що я твоя на пів року, то мала на увазі дещо інше. Ти ж не збираєшся мене цілувати, правда? Від тебе тхне комбікормом СЛХ-2х, а в мене алергія на арахіс.

– У бляшанок не буває алергії.

На обличчі Сани промайнуло невдоволення.

– Не тікай, і я доведу тобі, що не кіборг, – проспівала вона. – Інструкція, як мене потім рятувати, потрібна?

Сем схаменувся і розтиснув пальці.

– Бляшанки чудово імітують реакції організму, – прогарчав, повертаючись до морозилки. – Червоніють, бліднуть, пітніють… Але це не робить їх людьми.

Він витягав пакети один за одним, певною мірою почуваючись безпросвітним дурнем. І тому, що повірив невідомій «Коті», і тому, що рука й досі пам’ятала, з якою швидкістю бився пульс кіборга. Незважаючи на зовнішній спокій і зухвалість, її серцебиття зашкалювало. Вона злякалась у десятки разів сильніше, ніж хотіла показати.

Тобто не вона – залізяка. Бісів мертвяк, нездатний відчувати емоції. Бляшанка з контрольованим серцевим ритмом! Вона мала зображати почуття, а не проживати їх. То чому ж ця Сана чинила навпаки?