9.3

***

На старій клавіатурі не реагувала клавіша з цифрою «три», і Арістей добряче намучився, перш ніж зрозумів: отримати її можна іншим способом.

Кілька кліків – і пароль введено. На моніторі виник надкреативний (на думку Арта – абсолютно безглуздий) логотип, потім відкрилася сторінка Галабуку, що належала Міранель В, нікнейм – «весняний_метелик».

– «Заро», приглуши, будь ласка, світло.

У деяких галамаркетах використовуються ключові слова для знижок, про що постійно нагадувала всезнаюча преса. Як виявилося, «чарівне слово» було і у комп’ютерної системи «Каселони».

Якщо зазвичай «Зара» постійно конфліктувала, перепитувала по кілька разів, вимагала підтвердження від адміна і висловлювала чужинцю зневагу будь-яким доступним способом у відповідь на елементарні накази на кшталт: «Вимкни світло», то просте «будь ласка» робило її набагато доброзичливішою.

Арт вважав, це не заводське налаштування, проте питати власника не хотів. Райс – господар, йому і встановлювати правила. Раптом капризи бортового комп’ютера – його особиста ініціатива, дивна спроба зробити людей хай не добрішими, то хоча б ввічливішими? Арістей цьому не здивувався б.

«Зара» слухняно змінила режим освітлення, і екран став ще яскравішим. Арт із ностальгією подивився на фото доньки й не втримався від усмішки. На цій фотографії Мірі було тринадцять. Вона обіймала пухнастого кей-кота і щасливо сміялася, не соромлячись ні ластовиння, ні подряпин по всьому обличчю.

Гарний видався день… З нього і почалися її неприємності, але Міра не видалила знімок, а навпаки – поставила на аватарку. Наче нагадування для себе самої… Доказ того, що хибний крок можна зробити в будь-якому віці, а розплачуватись за це доводиться вічність.

Востаннє Міра була онлайн два місяці тому. Арістей, який відтоді регулярно моніторив її сторінку, – минулого тижня. За цей час з’явилося п’ятнадцять нових повідомлень від чотирьох різних людей.

Якась Еріона кликала на вечірку. Жасмін надіслала три нові плітки про Еріону і підбірку невдалих фото з нею ж у головній ролі. Арт похитав головою і навіть не спробував вникнути у суть. А ось посланням від Олівера (спортивного хлопця в шкірі з металевими заклепками, що позував на фоні старенького, підмальованого в графічному редакторі флаєра) приділив більше уваги.

Як завжди, цей Олівер писав про себе улюбленого, про спільних друзів, їхні плани, досягнення… Коротким рядком запрошував на вечірку на честь свого дня народження. Скупо цікавився, куди Міра запропастилась і чи все в неї добре.

«Дякую за запрошення, але я зараз хворію. Нічого серйозного, скоро побачимося», – відповів Арт і відчув себе найнеправильнішим батьком у світі.

Йому ж потрібно захищати дочку від сумнівних суб’єктів, ну а він, навпаки, був би радий, якби коло спілкування Міранель обмежувалося цим хвалькуватим базікалом з регулярними штрафами за порушення громадського порядку, схильністю до екстремальних розваг та підробленою ліцензією на управління флаєром.

Ех, істина пізнається в порівнянні… Пустобрех Олівер з усіма його недоліками набагато безпечніший за Астіна Сіна – Молодого Сіна, як його називають на Оніксі-6.

Він зустрів Міру, коли їй було тринадцять, і закохався по вуха. Тихого п’ятнадцятирічного хлопчика, який не бачив нічого, крім нудного життя вищого товариства, підкорила малолітня хуліганка, зовсім не схожа на добре вихованих місцевих дівчаток.

Спочатку Міра називала його слинтяєм і безхребетним татусевим синочком, але він подарував їй кей-кота і виріс у її очах до небувалих висот.

Вони потайки зустрічалися майже рік. Напевно, почувалися героями кіношної історії. Дочка поліцейського та син мафіозі… Чим не романтика?

Потім Астіна відправили на Рорайну, і повернувся він через три роки спадкоємцем Джеділея Сіна. Міра на той час підросла настільки, щоб не мати ілюзій щодо дитячої закоханості, зате Молодий Сін не сумнівався: їх звела доля.

Він писав повідомлення, закидав її подарунками, влаштовував «випадкові» зустрічі… Запевняв, що нічого не змінилося, вона живе у його серці, почуття справжні… Потім заявив, що не відступиться, і Міра злякалася по-справжньому.

Астін не погрожував і не нав’язувався фізично. Його присутність була незримою, але постійною. Якось Арт затримав двох негідників, які стежили за дочкою, і спробував отримати судову заборону. А сенс? Астін залишився за кадром, переслідування посилилося.

Найгірше полягало в тому, що Арістей не міг ні на що вплинути. Молодий Сін – не той небажаний шанувальник, якого можна віднадити якщо не поліцією, то кулаками. Йому закон не писаний. Навіть губернатор охоче тисне його руку і відкрито заявляє, що яблуко від яблуні впало далеко, Астін – шанований член товариства, старому Джеділею варто ним пишатися і тому подібна нісенітниця. Насправді злочинна імперія Сінів процвітає, як раніше. Управи на них немає і не очікується.

Фото у профілі Астіна було звичайнісіньким. З невеликої світлини на Арта дивився розпатланий дев’ятнадцятирічний хлопець у футболці та джинсах. Приємне обличчя, чарівна усмішка, на задньому плані – химерна будівля Музею історії. Ніхто й ніколи не сказав би, що цей привітний юнак уже майже рік керує кримінальним світом Онікса-6.

Арт пробіг очима повідомлення. Всі на один манер («Нам треба зустрітися, Міро»), крім останнього.