9.2

***

/«Каселона»/

Сем підхопився від гучного звуку будильника і яскравого світла, що било прямо в очі. Середина дня, ага. Як замовляли. «Сонечко» світить, «пташки» співають… Краса. Якби від цієї краси не тріщали вуха, було б взагалі чудово.

– «Заро», вимкни імітацію.

Стало тихо-тихо, і лише віддалений гул вентиляції підказував, що Сем не оглух.

– Чорт, так ще гірше… Поверни все відсотків на п’ятдесят… На тридцять. Новини є?

Поки він умивався і шукав одяг, бортовий комп’ютер безпристрасно повідомив останні вісті системи Онікса. Сем не надто до них прислухався. Більшість репортажів не відрізнялися від вчорашньої стрічки і його не цікавили.

«Тераформація Онікса-10 обіцяє стати проривом у науці!» – говорив зарозумілий політик, що навряд чи мав хоч найменший стосунок до науки.

Молода журналістка з кольоровим татуюванням на бритому черепі брала інтерв’ю у якогось вченого. Він переконував, що еліани мають намір винищити людську расу, і закликав відмовитися від ксенотехнологій.

Худорлявий дідок у тюремній робі клявся, що незабаром доведе свою невинуватість, обіцяв «розкрити краплені карти» уряду і вимагав, щоб влада розшукувала вбивцю його доньки Лілі.

Миловидний юнак у білому халаті божився, що причина зростання агресії диких лайсів криється в забрудненні довкілля, і благав припинити перетворювати Онікс-8 на смітник.

– «Заро», є щось пов’язане з трасами, зорельотами чи «Каселоною»? – Сем критично оглянув себе в дзеркалі і дійшов висновку, що кілька годин сну пішли йому на користь. Нехай втома нікуди не зникла, у погляді хоч додалось адекватності.

З будівлі суду на Оніксі-3 втекли семеро злочинців, звинувачених у тероризмі, тому патрулювання системи стало жорсткішим, а в космопортах посилилися заходи безпеки. На Оніксі-1 зареєстровано спалах грипу, і влада наполегливо (і примусово) рекомендує купувати державну вакцину. На Оніксі-6 згорів магазинчик, власник отримав величезну страховку і зник разом із сім’єю.

– Це Нікал так розважається? Дивно, що він досі не скоїв нічого схожого. Що з листами? Ні, постривай… Розкажи про шизофренію.

Одна незаперечна перевага у штучного інтелекту була: він нічому не дивувався і виконував без питань найнезрозуміліші вказівки. Незабаром Сем дізнався багато нового про психічні розлади, кошмари і навіть віщі сни. На жаль, незважаючи на простоту пояснення, він усвідомлював: жодна з описаних ситуацій йому не підходить. Напевно, річ і справді у стресі.

– «Заро», назви планети, де досі використовують телеграфну абетку. – Як Сем не вмовляв себе, його гризли сумніви.

Довгий список… Майже сто назв – переважно околиці без перспектив розвитку. І Аріппа, так… Стара добра похмура Аріппа, де космічні перельоти належали до категорії недосяжної розкоші.

– Земля? – Сем помітив ще одне знайоме із підручників історії місце. – Серйозно? Вона ще існує?

Виявилося, що не просто існує – процвітає. Колиска людства, як її називають медіа, перетворилася на туристичну планету. Незважаючи на виснаження ресурсів і пережиті екологічні катастрофи, Земля приваблює публіку різного роду: від нелюдимих ​​мільярдерів, що ностальгують за міражами минулого, до романтичних парочок, і ось-ось може увійти до сотні найбагатших світів.

– Гаразд, досить. – Сем натиснув кнопку автомата і отримав склянку густої, дуже поживної, вітамінної та огидної на смак суміші. – Давай листи, а потім дізнайся, скільки коштує онлайн-консультація у психіатра.

Цього разу рекламні повідомлення система відкинула без додаткового наказу. Залишилося всього три: від наполегливого Аті Тіа, вчорашнє від Нікала і…

– Ім’я відправника – Катя, тема: «Не видаляй! Спочатку подивися!» – пробурмотів Сем, відставляючи комбісуміш убік і опускаючись на край твердого ліжка. – «Заро», відкрий останнє, – голос чомусь захрип і погано слухався. – Якось дивно я божеволію, як гадаєш?

Екран спалахнув, коли на ньому з’явився білий «аркуш» із намальованими від руки знаками. Лінії, прямокутники, овали… Щось це нагадувало, проте Сем не міг загострити увагу на деталях. Його повністю поглинули хрестики, розкидані по всьому кресленню. Три чорні, що не виділялися на загальному тлі. Невеликий зелений, що різко впадав у очі. І криваво-червоний, що приковував погляд.

– Це що ще за сучасне мистецтво?!

Бортовий комп’ютер не довго обдумував питання:

– Схема вантажного відсіку пасажирського зорельоту класу Ель, зареєстрованого на Аріппі як «Каселона», – видав динамік після паузи.

– Що?!

«Зара» повторила інформацію. Навіть уточнила, на яких саме вантажах стоять позначки, але Сем уже не слухав – відкрив загадковий план на планшеті й кинувся у трюм.

– Добре спалося, Райсе? – Як завжди спокійний Арістей стояв біля кают-компанії.

– Як ніколи в житті, – і це була чистісінька правда.

– Та не біжіть ви як на пожежу. Загляньте на кухню, там лишилося трохи нормальної їжі.

«Яка, до біса, їжа?» – Сем кивнув, не бажаючи витрачати час на довгі пояснення. У вантажному відсіку напевно було щось на кшталт бомби, яку необхідно знайти, перш ніж таємнича «Катя-Котя» перетворить корабель на космічне сміття.