Розділ 9.1. Ксенобіологія корисна. Не всім

З неопублікованого роману Коте Ріни

Новина про те, що Ліліана Евгенія збиралася викрити якусь урядову махінацію, добряче підкосила мою теорію про вбивство на ґрунті пристрасті. Стало ясно: у цій справі все далеко не так просто, як здавалося на перший погляд.

Професорка зачепила людей, яким не склало труднощів зам’яти розслідування і знайти цапа-відбувайла в особі Даніала Каса. Зникнення працівниці Зет-508 взагалі ніхто не помітив. «Переведена в СЛКМ», – єдиний слід, який вдалося відкопати. Я не уявляла, що це. І не хотіла знати, якщо чесно.

Мене більше не було. У клітці-комірці жив Зет-702. Сумка з моїми книгами (єдине, що підтверджувало: щодо Катерини-студентки я не фантазувала) вирушила до утилізатора. Запис про переведення було поховано під сотнями інших розпоряджень.

Звідки я взагалі з’явилася (за офіційною версією) на Оніксі-2, дізнатися не вийшло.

Отже, я виникла з нізвідки і канула в нікуди. Сумний кінець навіть для персоналу Зет-категорії. Але було безглуздо стогнати про те, що в системі Онікса недооцінили безробітну ветеринарку із Землі. У них тут таємні операції та змови галактичного масштабу, нащо їм мої прикрості? Та й, відверто кажучи, мені зовсім не хотілося, щоб мене шукали.

Зважаючи на те, що на сайтах галанету на кшталт «Ганебні таємниці інопланетних цивілізацій» або «Шок! Надприродне навколо тебе!» не згадувалися нестандартні примари, мій випадок став би науковою сенсацією.

Хай там як, а я – побічний продукт загадкового еліанського синтезатора, на який у онікських учених грандіозні плани. Ось тільки сумніваюся, що мене показували б у новинах. Вірогідніше, знищили б, і, хоч убийте, я вірила: за бажання в Дослідницькому центрі зуміли б упоратися з цим завданням. Або знайшли б спосіб тримати мене під замком, що теж не надихало.

Втім, сенс міркувати про себе? Я для уряду Онікса нічого не означала. Звичайний пішак, яких безліч.

«Де борошно, там і порошно», – кажуть.

Шкода, я опинилася серед випадкових порошинок… Розгадка моєї історії задовольнить лише мою власну цікавість, тоді як убивця Ліліани Евгенії може подарувати мені майбутнє.

«Або він – найманець. Людина зі сторони, що не має стосунку ні до Дослідницького центру, ні до науки», – мучили підозри.

Теж варіант… Отже, потуги викрити злочинця безглузді, оскільки примарі-Коті він не зможе допомогти, навіть якщо захоче?

Я вірила у краще. Навіщо засмучуватися передчасно? У мене було кілька ідей. Саме час ними скористатися.

Насамперед – вибух у лабораторії, який вбив асистента і відправив Даніала Каса за ґрати. Професор – не терорист. Він працював як проклятий. Над чим? Ех, копирсаючись у його комп’ютері, я шукала свідчення любовного зв’язку з Ліліаною Евгенією і не звертала уваги на інші записи. Тепер шансів їх побачити немає – після арешту все вилучили й опечатали.

– Професор перевіряв можливість тераформації Онікса-10. – За останній місяць я навчилася уявляти, що чую свій голос. – У нього нічого не виходило. А ще він зберігав фото флаєра, знімки інопланетних дерев, щось про розмноження якоїсь ящірки з Онікса-12 та картинку з кроликом.

Ох, нічогенький пазл… Із сотні шматочків є приблизно п’ять-шість, і спробуй вгадати, що має вийти в результаті.

Але я не впадала у відчай. Розслідування вибуху висвітлювалось у пресі, тому матеріалів для роздумів вистачало.

На думку експертів, причиною трагедії став якийсь підвид вибухівки, яку широко використовують військові. Таке в підсобці не зготуєш… До речі, під час обшуку блоків знайшли ще кілька вибухових пристроїв – цілих, що дало змогу простежити кожну їхню деталь аж до виробника.

І, уявіть собі, все вказувало на Каса. Ба більше, лідер місцевого радикально налаштованого угруповання проговорився, що професор використав його людину для виготовлення бомб. Людину ту не знайшли, але Кас дуже вчасно зізнався, і справу закрили.

Можливо, якби не настільки незаперечні докази, я теж повірила б у його вину. Проте Даніал Кас був одним із найрозумніших вчених Дослідницького центру. Він би не підставився настільки тупо.

Навіть я, невидима і нечутна примара, заради експерименту відкопала в галанеті дві третини необхідних матеріалів, не показуючи особисті дані та банківський рахунок. Точніше, банківського рахунку я не мала, але це не завадило мені взяти участь у незаконних справах.

– Не забути перевірити, куди йшла зарплата працівниці Зет-508, – зробила я зарубку в пам’яті.

Смішно буде, якщо виявиться, що я маю ім’я, ідентифікаційну картку та трудовий договір. Мала, хе-хе. Не можна забувати, що Зет-508 давно не існує.

Що ж до Даніала Каса, то його доля перемеленої жорнами правосуддя піщинки нагадувала мою, і я щиро співчувала бідоласі. В одну мить він був світилом науки, в іншу – злочинцем без шансу на справедливість.

– Масштабна афера! Цікаво, хто за нею стоїть? Уряд? Ну ні, лише теорій змови не вистачало. І взагалі, спецслужби діяли б значно професійніше. Чи я помиляюсь і метою був асистент?

Порожнеча не відповіла. Вона ніколи не відповідала, і від того я починала тихо звіріти. На краю свідомості билася думка про те, що працівниця Зет-508 могла спілкуватися хоча б з автоматом, який видавав кормосуміші.