8.4

***

У кают-компанії займався світанок. Щоправда, за часом космопорту Онікса-6 ледь настала північ, проте змінювати типові налаштування Аріппи до місцевих реалій відвіданих систем було нераціонально.

Інтенсивність освітлення зростала, жовто-рожеве світло надавало приміщенню затишку і налаштовувало на новий день. Сем давно перестав реагувати на штучну зміну дня і ночі, завдяки якій пасажири та команда мали шанс пережити космічну подорож, зберігши розум і здоров’я, проте для Арістея Вовка це було новинкою.

– На патрульних кораблях світло завжди однакове, – зауважив він, неохоче підводячись з дивана, де мав необережність задрімати. – Що б ви не казали, та «Каселону» оснащено непогано.

«Я ніколи й не запевняв, що літаю на помийному відрі», – подумки скривився Сем і мстиво наказав «Зарі» запустити повну версію програми «Час 3.0».

Кондиціонер одразу переключився в режим охолодження, з динаміків полився щебіт птахів, лампи мигнули і стінами побігли тіні, що імітували гойдання листя.

– Це що? – Арістей був здивований, а не вражений.

– Думаю, не те, до чого ви звикли зранку, – пробурмотів Сем. – «Заро», прибери фон.

– Ні, нехай буде!

Сана. Хто б сумнівався, що бляшанка і тут піде всупереч? Мабуть, стежить за всіма невідривно, ловлячи момент, щоб влаштувати ганьбу.

– Так, залиште цю… бутафорію, – несподівано підтримав її Вовк. – Це… хм… кумедно. Мірі сподобається. Імітація Землі?

– Аріппи. – Сем уже пошкодував, що вліз у все це.

У дверях з’явилася розпатлана зеленоволоса голова і сонно повідомила, що «Каселона» не зовсім дно, коли на ній є така круть.

За хвилину прибіг Мік. Погано приховуючи паніку, він висловив надію, що какофонія – не результат злому, і побажав більше ніколи не бачити і не чути цієї природи.

– Що з планшетом? – оскільки в тісній компанії не було сенсу нічого приховувати (та й хлопець розпатякав батькові та сестрі про «завдання» через десять секунд після його отримання), Сем говорив відкрито.

– Е-е-е… Працюю. – Мік відвів погляд, і стало ясно: його опухлі очі – наслідок сну, а не старанності.

Чи можна вимагати відповідальності від підлітка, Сем не знав. Сам він майже не пам’ятав себе в п’ятнадцять. Здається, вічність минула, та й нема чого особливо згадувати…

Юний Олександр Райс був звичайнісіньким. Навчався, гуляв із друзями, зустрічався з Вандою Сорен… Рвався на космофлот, марив далекими світами, уявляв, як повертається додому в променях слави, а Ванда витирає сльози щастя від довгоочікуваної зустрічі.

Строкова служба на Аріппі подвигів не віщувала, але з цим він змирився без проблем. Ванда зраділа його поверненню, нехай героєм Сем і не став. Вони побралися, коли обидва закінчили навчання на Елінді та повернулися на рідну Аріппу.

Цілий рік безмежного щастя – і все зникло того дня, коли Олександр і Ванда Райси ступили на борт круїзного лайнера «Селестина»…

– До обіду я його на атоми розберу, – присоромлений голос молодого Вовка вивів Сема з глибокої задуми. – А що зі сніданком? Автомат видає лай… кисіль якийсь болотяний.

– Заморожені продукти у трюмі. Використовуй, якщо є бажання.

– Я?! – Мік був приголомшений.

– Пропонуєш одягти фартух мені?

Хлопець помітно розгубився:

– Н-ні… Ну… Іноді людям подобається готувати.

– Він хоче сказати, що оскільки я майже двадцять років годував їх удома, то від мене шматок не відпаде, якщо в дорозі порцій стане на дві більше, — втрутився Арістей. – Так, Райсе, я – матуся з величезним досвідом домогосподарювання. Вас щось бентежить?

«А як же мати Міри та Міка?» – ледь не випалив Сем, але схаменувся і вирішив: на сьогодні ліміт безтактних запитань вичерпано.

– Хочете поратися – будь ласка. – Він нізащо не визнав би, що пропозиція пілота його втішила. – Дати схему вантажного відсіку чи самі розберетеся?

– Ідіть відпочивати, Райсе. На вас дивитися страшно.

– То не дивіться, – огризнувся Сем і відчув себе невдячною свинюкою.

– Ну то не маячте перед очима. Щоб тримати все під контролем, не обов’язково виснажуватися. Знаю, заснути вам буде складно. Як щодо пігулки «Сондарсу»?

– Обійдусь.

– Ваше право. Якщо передумаєте, моя каюта поряд.

Не медпункт? Ну добре.

– «Сондарс» у нашої родини в пошані, – відповів на невисловлене запитання Арістей. – Щоправда, помочі від нього ніякої. Синтетична валеріана у солодкій оболонці. Ефект виражається в «як з’їси таблетку, то заспокоїшся», а не в реальній допомозі.

«Тобто Родас Торн не міг впасти через це у кому», – подумав Сем, а вголос нейтрально кинув:

– Врахую.

Поріг своєї каюти він переступав із побоюванням, проте жодних надприродних подій у кімнаті не відбувалося. Зламаний робот-прибиральник валявся в кутку, зіпсовані штани прикрашали кошик для сміття, покривало на ліжку не було зім’ятим, екран вимкнений, мишка в тому ж стані, в якому її залишив Сем, навіть клавіша «З», що запала, не вискочила назад.