Розділ 8.1. Злочин – важка справа. І небезпечна

/З неопублікованого роману Коте Ріни/

Отже, у грі з’явилася ще одна фігура. Амбер Міллс, подумати тільки! Я вважала її кралечкою, не придатною ні до чого розумного. Вона мені не те щоб не подобалася… скажімо, вона не викликала цікавості. А, виявляється, Амбер мала прагнення аж ніяк не любовного характеру.

– Еле, пообіцяй, що ми доведемо справу до кінця, – прошепотіла вона в мікрофон, вийшовши з кабінету Антеса, де перекреслила своє майбутнє.

Я вже знала, що «Ел» – красунчик Іліас Метт, з яким у лаборантки начебто все налагодилося. Той вечір, проведений у компанії одне одного, не став для них прощальним. Вони порозумілися. Амбер вважала, що зірвала джекпот і скоро її життя зміниться, Метт підтримував ці ілюзії.

Дурненька! Впевнена, вона була закохана по-справжньому, інакше напевно помітила б, що він не допомагає від доброти душевної, а має власну мету.

– Пташечко, чи не зробиш мені бутербродик?

– Ням-ням, котику!

Я співчувала їй усією душею. Амбер дивилася на світ крізь рожеві окуляри кохання й насолоджувалася роллю ідеальної подружки.

– До мене прийшли, квіточко. Сховайся у ванній кімнаті.

– Затримай їх на секунду, котику, я візьму планшет.

У Дослідницькому центрі не засуджували ні стосунки між співробітниками, ні співмешкання, але Метт запевнив дівчину, що нічого не треба афішувати. Це погано для кар’єрного зростання. Хом’як вирішить, що вона проміняє лабораторію на підгузки, і переконати його не вдасться ні шантажем, ні проханнями.

Боже ж мій, Амбер! Почуття взагалі вимкнули її мозок! Я жаліла цю дурну курку навіть більше, ніж себе. Вона ж мала всі шанси досягти успіху. Після арешту Даніала Каса її категорія підвищилася. Нехай не прямо зараз, та за кілька років їй обов’язково дали б лабораторію і жовторотих практикантів. Якби вона підлестилась до Антеса, то отримала б більше свободи і могла б будувати своє майбутнє, не опускаючись до шантажу.

Але Іліас квапив події, і дівчина охоче спіймалась на його вудку.

– До побачення, Даре. Радий був зустрітися. Виходь, Амбер.

– Помий мені спинку, Еле… Я така лінива… Що з прослуховуванням?

Та нічого. Габріель Антес займався рутинними справами і не говорив у своєму кабінеті ні про державні таємниці, ні про змови, ні про махінації.

– Можна пограти з тобою, любий? Я буду відважною дослідницею диких джунглів і потраплю в біду, а ти врятуєш мене від величезних мавп…

– Краще приготуй мені ванну, пташечко. Хочу відпочити.

І так день за днем… Амбер більшу частину вільного часу проводила в квартирі Метта і вважала, що це їх зближує. Він шаленів через неможливість постійно сидіти в комп’ютерній грі з локаціями Онікса-12 і часом кидав на дівчину відверто скажені погляди.

– Послухаємо записи, котику?

– Амбер, навіщо тобі ця нудьга? Краще ходімо розважатись. У мене завтра вільний день, сам перевірю згодом. Не хвилюйся, ми знайдемо, як на нього натиснути. Дивись, я дещо купив для тебе.

– О! Халат? З нашивкою «Д»? Еле, ти мене розбестиш.

– Ти ж моя пташечка. Скоро носитимеш такий і в Центрі.

– Люблю тебе…

Мило, правда? Амбер мліла від уваги і погоджувалась на чергове божевілля на кшталт підкинути «жучка» у кишеню Антеса, спокусити його секретаря і випитати розклад, надіслати анонімний донос і переконатися: керівництву байдуже, чи робить заступник директора щось злочинне, чи йому час вручати медаль за чесність.

– Ванна готова, котику.

– Зараз, Амбер.

Але той вечір їм не судилося провести разом.

«Амбер» (комп’ютерна система) відвернула Метта від романтичних планів.

«Ключові слова розпізнано», – засвітилося на екрані.

Іліас покосився на прочинені двері, прислухався до дзюрчання води…

– Дай мені п’ять хвилин, пташко! З лабораторії надіслали якусь дурню.

– Краще поспішай, Еле. Піна тане… і я теж.

Ех, знала б Амбер, що Метта в ту мить її принади цікавили найменше! Він запхав навушник у вухо, і його зосереджений погляд ясно дав зрозуміти: Габріель Антес на гачку.

Я безуспішно тицяла своїми прозорими пальцями в інший навушник, намагаючись викотити його з-за стосу паперів і почути хоч звук. На жаль, мій стан мав серйозні недоліки. Або переваги – це ще як подивитися.

Залізти в стіл я здогадалася не відразу – давалися взнаки людські звички. Але… Шукаємо позитив, угу? Я дослухала кінець розмови майже в ідеальних умовах.

– …статтю не можна публікувати, – говорив на віддалі заступник директора. – Це знищить увесь проект. Що із розслідуванням?

– За офіційною версією Ліліана Евгенія загинула від рук Даніала Каса, тому що відмовилася допомагати йому в терористичній діяльності, – бубонів хтось, чий голос я ніколи раніше не чула. – Тіло знищено у дезінтеграційній камері.

– Він зізнався?