7.4

***

– Ах ти, малий зас…

Сем влетів у рубку й осікся. Юний Вовк, як і раніше, споглядав похмуру картину Онікса-6 і не займався нічим поганим на кшталт злому бортового комп’ютера «Каселони».

– Щось сталося? – На крик обернувся Арістей, який ще не встиг покинути крісло пілота.

– Та нічого. – Сем вважав, що не треба розводити паніку завчасно. – Перевіряю дещо… Професор наш як зайшов у каюту, так і не показувався, – спала йому на думку інша кандидатура. – Він ні на що не скаржився? Може, Торн погано переносить злети?

«Або сидить десь у кутку і намагається захопити мій корабель», – Сем знав, що якщо вимовить це вголос, його вважатимуть психом, проте хтось нахабно вліз у систему, і цей «хтось» – точно не ненависний кіборг. Тобто чисто технічно злом міг іти через нього, проте Сема цікавив той, хто стояв за диверсією, а не його інструмент.

– Він казав, у нього фобія, – відвернулася від екрану Міра. – Просив снодійне.

– У кого?!

«Звідки на «Каселоні» снодійне?» – могло б звучати це питання.

– У нас, – буркнув Мік. – Я взяв у Сани в медпункті кілька таблеток «Сондарса» для професора Торна.

Перше, що зрозумів Сем, – на кораблі звідкись узявся медпункт та медикаменти. Друге: «Сана» має залишатися «Саною» як мінімум до меж цієї системи, тому доведеться на якийсь час змиритися з її існуванням. І третє: «Сондарс» – просте заспокійливе, а не снодійне. Звалити людину з ніг воно не в змозі, тому багатогодинну тишу від Родаса Торна доведеться пояснювати іншими причинами.

– Ясно… Вже вечір за часом Онікса. Йдіть краще відпочивати, а нашу «дорогу» подивитеся завтра в записі.

Брат із сестрою дружно пирхнули і повернулися до меланхолійного спостереження за зірками.

– І вам не завадило б поспати, Райсе. – Арістей увімкнув автопілот і потягнувся, хрускаючи суглобами. – Вигляд у вас стомлений.

«Можливо, відпочинеш і станеш трохи адекватнішим», – ніби говорив його уважний погляд.

– Угу. – Сем постарався утримати спокійний тон. – Міку, от заради цікавості… Тобі доводилося зламувати систему типу «Зірниця»? Хоча б на симуляторі?

– «Зірниця» стара й маразматична. – Хлопець уперто витріщався на екран. – Її не можна зламати звичайними методами. Вона тупа, тому на будь-яку спробу влізти у її код реагує параліз… агресією.

– А не звичайні методи які? – Це питання належало до першочергових.

– Якщо вдасться підмінити адміна, можна робити з нею все що завгодно.

– І як його підмінити?

– Купити «Зірницю» разом із кораблем. Встановити нову версію «Зірниці». Ну чи причепити на реального адміна бомбу й керувати системою через нього.

– Тобто…

– Кажу ж, щодо способів взаємодії система безнадійно обмежена! Як сторожовий лайс, що визнає лише одного господаря. Ваша «Зара» блокує будь-які спроби зовнішнього втручання, навіть ті, що йдуть із перевірених джерел, і відповідає паралізатором на внутрішні загрози. Звичайно, якщо її захоче зламати хтось серйозний… Уряд, наприклад, або розробник… З офіційним доступом, хай і з мінімальним, розумієте? Ха-ха-ха, я якось бачив теорію, що можна проломити стіну і врізатися прямо в кабелі, але це повна фігня, міф для чайни… Що?.. Дядьку, я з тобою розмовляю, між іншим!

Сем вискочив із рубки і помчав до сходів, сподіваючись, що здогад неправильний. Ледь торкаючись ногами сходинок, злетів униз, до пасажирських кают. Згадав, що гадки не має, яку з них зайняв професор, і повернувся до камери, що блимала в кутку, – як не дивно, зараз вона працювала, хоча вночі, пам’ятається, не подавала ознак життя, Сем навіть відмітив її у списку на ремонт.

– «Заро», відчини двері Родаса Торна, – наказав, потай бажаючи, щоб припущення провалилося. Краще нехай станеться черговий конфуз, ніж…

– Команду виконати неможливо. Двері заблоковано.

…ніж це.

– «Заро», що ще заблоковано?

«Бортова система «Зірниця», – напрошувалася відповідь.

– Усі системи в нормі. Запустити самодіагностику?

Тільки двері однієї-єдиної каюти? Що за маячня?!

– Як це відбулося?!

– Точний порядок дій встановити неможливо. Ймовірно, за допомогою залізної труби, вставленої в ручку дверей таким чином, що…

– Досить.

«Торн замкнувся зсередини?» – до Сема почало доходити, що комп’ютерні технології тут взагалі ні до чого.

– Чи відбулися зміни маршруту? – про всяк випадок уточнив він.

Комп’ютер запевнив, що ні, і Сем зневірився вловити логіку цієї нової реальності.

– Що сталося, капітане?

Те, що кіборг спостерігає за метаннями власника корабля крізь прочинені двері своєї каюти, Сем помітив відразу, але зараз була не та ситуація, щоб злитися на бездушну залізяку.

– Неси лазерний різак. Він лежить у ящику біля…

– Ваша застаріла модель важить тридцять два кілограми, капітане.