5.2

***

«Каселона»

– «Заро», пошук.

На подив Сема, екран кілька разів блимнув і став сірим. Це означало, що комп’ютер не знайшов згадок про подію восьмирічної давності. Чудово! Тепер усі зрозуміють, що Нікал бреше і не червоніє.

– Повна інформація засекречена, – несподівано ожив динамік. – Узагальнюю дані, надані недостовірними джерелами. Дві тисячі триста шістдесятий рік за літочисленням Онікса. Джеділея Сіна засуджено до п’ятнадцяти років ув'язнення за вбивство. Головний свідок – тринадцятирічна дівчинка. Вона фотографувала лайсів і побачила злочин. На свідка вчинено два замахи. Нині Сін подав апеляцію. Шанси на те, що його випустять найближчими місяцями, дуже високі.

– А я тут причому? – Сем сів на край столу і потер скроні, сподіваючись прояснити думки.

– Є середня ймовірність того, що Алесана Лютик – свідок у справі Джеділея Сіна. Вивести інформацію?

«Ні», – й без того ясно, що Сана, яку презентував Нікал, не має вад. Крім одної, чорт забирай. Ось тільки документи стверджували протилежне, і як їх спростувати, Сем не знав.

– Давай.

Алесана Лютик, двадцять один рік, уродженка Онікса-7. Фото тьмяне, на оригінал, що тупцював біля трапа, зовсім не схоже. Зелена мітка у куточку підтверджувала, що ідентифікаційні дані взяті з державних баз і є справжніми.

Освіта, ліцензії… Якби Сем не заходив до «Барахолки Ніка», він би повірив усьому й охоче винайняв би цю мрію будь-якого власника космічного корабля.

– Вона нудна. – Донька Вовка знову вилізла на передній план. – Одне навчання… Фі! Що з нею не так? На пику глянути, то наче й не потвора.

– Вона мала багато вільного часу. – Нікал припинив лити сльози й ретельно стежив за реакцією аудиторії. – Після другого замаху Сану ледве врятували. Уряд оплатив її лікування. Джеділей Сін тримав під каблуком добру половину системи, тому вони не могли дати свідкові померти. Її збирали майже зі шматків. Вживили багато імплантів, але мозок не міг управляти ними всіма. Довелося використати процесор. Так, Семе! Той самий процесор, через який ти плюєшся вбік моєї Сани!

– Краще не треба, Ніку.

– Знаєш, у чому різниця між кіборгами та мільярдами людей, що не можуть рухатися без допомоги комп’ютера? У кіборга програма керує тілом! А людина, уяви собі, контролює програму! Та будь-який аналізатор мозкової активності відрізнить кіборга від людини! Будь-який психологічний тест вкаже на машину!

Сем зітхнув. Як же впевнено Нікал умів брехати… Для цього особливий талант потрібен, інакше довго не проживеш.

Глядачі захоплено дивилися на торговця, на їхніх обличчях відбивалося співчуття. А ще вони кидали на Сема погляди, від яких мороз ішов поза спиною. Мов на збоченця якогось зиркали! Вовк уже явно шкодував, що зв’язався з «Каселоною», інспектор гидливо стискав тонкі губи. Безмежне несхвалення!

– Закони Онікса кажуть, що під час пошуку робітників заборонено будь-яку дискримінацію. – Навіть Міра перекинулася на бік Нікала. – Ти божевільний виродок, дядьку! – Це вже, звісно, адресувалося власнику зорельоту. – Хворий на всю голову!

«З мене досить!» – є ж простий, у якомусь сенсі майже елементарний спосіб розставити все на свої місця. Чому Сем одразу про це не подумав?

– «Заро», впусти її. – Він попрямував до кают-компанії, не перевіряючи, чи йдуть інші слідом, чи залишилися перемивати йому кістки.

Стукнули стулки шлюзу, сходами пронісся свіжий вітерець…

«Нікал же не міг продавати мені племінницю замість кіборга?» – майнула шалена ідея.

Сем спіткнувся. Ні, це абсолютне божевілля! З іншого боку, якби довірливий Олександр Райс погодився на угоду, а потім, поза системою, виявив, що його обдурили, то до поліції не побіг би.

«Може, на Алесану полюють люди Сіна, і Нікал хоче непомітно відправити її з Онікса? Чорт, я божеволію!» – і все ж від ідеї зустріти гостю ударом у ніс (будь-який кіборг ухилиться, якщо тільки нападник не його господар) Сем відмовився.

Двері від’їхали, впускаючи в кают-компанію ту, кого він встиг зненавидіти всім серцем.

Жакет на розмір більше, ніж потрібно, спідниця нижче колін, туфлі з квадратними носами… Типове вбрання літньої чиновниці з Онікса.

Ніякої косметики, волосся стягнуте в тугий вузол, на шиї – скромний ланцюжок з дешевим кулоном, у руках – пластиковий портфель як у школярки.

Сем прогнав бажання протерти очі. Безперечно, це саме та дівчина, яку він бачив у барахолці. Тоді вона була у короткому топі та веселеньких шортиках у квіточку. Золотисте волосся струменіло по засмаглих плечах, яскраво-блакитні очі безглуздо витріщалися в екран, тонкі пальці неймовірно швидко бігали по клавіатурі… Принада для чоловіків. У розумінні Сема – живий мертвяк.

– Ласкаво просимо на «Каселону». – Кисла посмішка не обдурила б і дитину. – Вас мені презентували як ідеальну спеціалістку та вирішення всіх моїх проблем. Бачу, щодо ідеальності Нікал сильно перебільшив. Туфлі успадкували від прабабусі?

Сем спостерігав реакцію гості на грубі слова і відчував небувалий азарт. Кіборга такі речі не зачеплять. Максимум, на що здатна імітація особистості, – перебільшене обурення. А ця, мабуть, і того не вміє. Застигла стовпом, навіть моргати забула… Збій у програмі?