4.2

***

«Каселона»

Леві Стар розгублено гризла шоколадку з еліанськими горіхами і намагалася викинути з голови нав’язливу мелодію. Так завжди траплялося, коли вона нервувала. На думку лізла всіляка нісенітниця на кшталт завивань невідомого співака, що хриплуватим шепотом запевняв: усі помруть, причому деякі – страшною і болісною смертю.

Леві ніколи не любила такі песимістичні пісні, але випадково почула в громадському транспорті рядки без рими, і вони причепились як рорайнський чортополох. Це заважало думати. Налаштовувало на безнадійний негатив, якого в її житті й ​​без того вистачало. Навіщо взагалі потрібні удавані пристрасті, коли світ переповнюють реальні біди? Комусь подобається страждати без причини? І будь ласка! Але не треба дратувати всіх своїми фальшивими криками.

Шоколадка закінчилася, проте Леві й не глянула на інші. Замислено зім’яла обгортку, кинула на підлогу… Встала і, повагавшись, попрямувала до виходу з трюму.

«Я безнадійна», – подумала, ступаючи металевими сходами якомога тихіше, щоб не робити зайвого шуму і не злити власника корабля ще більше. Хоча, якщо міркувати розсудливо, який в цьому сенс? Райс напевно вже вбив ім’я «Леві Стар» у пошуковик і знає, з ким має справу. ЗМІ – чудове джерело пліток, а «зрадниці Стар» репортери перемили кістки надзвичайно старанно. І минуле пригадали, і сьогодення розглянули під мікроскопом, і майбутнє спрогнозували.

Ні, не можна показувати вразливість. Треба не мимрити, а твердо озвучити прохання та умови. Найгірше, що може статися, – цей дивний Райс викине небажану пасажирку з корабля. Не страшно! Трап у «Каселони» невисокий, а правильно падати Леві вміла… Напрактикувалася за останні місяці. Переживе і не скривиться.

Вона вийшла до кают-компанії і тужливо подивилася на свою величеньку валізу на коліщатках, заповнену ледь наполовину. Оце невдача… Сьогодні здалося, що замкнене коло нарешті розірветься, і Онікс залишиться позаду разом з усім брудом, який вилили на офіцерку Стар. Леві навіть із ціною погодилася – бо ж не наївна школярка й розуміла: за будь-яку послугу треба платити. Але замість того, щоб сповна скористатися ситуацією, їй запропонували цукерку. Як заплаканій дитині, чесне слово! Рот заткнули солодощами, інакше й не скажеш.

Гучні голоси, що долинули з верхніх ярусів, насторожили Леві. Щосекунди зупиняючись, вона здолала останні сходинки і запізніло зрозуміла: якщо скинути туфлі, йти буде легше.

Крізь відчинені двері було добре видно те, що відбувалося на маленькій кухні. Капітан «Каселони» до хрипоти сперечався з Товстуном Ніком – відомим на Оніксі-6 кримінальним ділком середньої ланки.

Коліна затремтіли, нав’язлива пісня знову заполонила свідомість, і збагнути, про що вони домовляються, Леві не могла, як не намагалася. Нерви, ех… Вона захотіла ковтнути чогось міцного, щоб заспокоїтись і вгамувати дрижаки.

Приблизно тієї миті, коли її погляд наткнувся на пляшки з безалкогольним пивом, що стояли за прозорими дверима холодильника, Райс швидким ударом відправив Нікала на підлогу.

«Зараз з’явиться зброя!» – заволали інстинкти офіцера поліції.

Леві неодноразово стикалася з Товстуном Ніком. Він завжди викручувався. Здавав співучасників, укладав вигідні угоди… Ходили чутки, що допоміг засадити самого Джеділея Сіна, за що отримав індульгенцію на кілька років своєї підпільної діяльності від самого міністра внутрішніх справ.

А ще Нікала підозрювали у двох убивствах, але, оскільки за жертвами давно плакав електричний стілець, а Нік був цінним інформатором, поліція копала не надто глибоко.

Леві стиснула туфлі і кинулася вперед, поспішаючи захистити дурня Райса від помсти бандита. Тобто кинулася до мети вона лише в уяві – вузька сукня давала змогу переміщатися короткими кроками, а про те, щоб нормально замахнутися, взагалі не йшлося.

Та Нікал і не думав влаштовувати криваву бійню. Навпаки, він прикинувся ганчіркою, голосно застогнав, назвав Райса другом… Його супротивник теж не жадав продовження бійки – засоромився, почав клопотати навколо поваленого тіла.

Леві минулого року оформлювала скаргу від невиправного забіяки, який запевняв, що Товстун Нік вибив йому половину зубів одним ударом. А що ж відбувалося тут? Ненависна мелодія в голові обривала всі думки, але те, що Нікал просив власника «Каселони» про послугу, здавалося очевидним.

«Хто ти, Олександре Райсе? Теж важлива постать у кримінальному світі?» – роздумувала Леві, спускаючись у кают-компанію. На пасажирському ярусі її ледь не помітили – хтось почув шум і мигцем виглянув перевірити, що відбувається поверхом вище.

«Це мій шанс», – думала вона, полохливо визираючи за двері і переконуючись, що свідків немає.

Райс – не простий перевізник. З ним тримає вухо гостро сам Товстун Нік, а це багато значить для тих, хто знає про підпільне життя Онікса.

Не можна втрачати таку можливість. Якщо «Каселона» під заступництвом Нікала Лютика, з планети вона злетить без проблем і, найімовірніше, без перевірок. А якщо проблеми виникнуть потім, така людина, як Райс, допоможе їх вирішити.

Головне – заручитись його підтримкою. На жаль, зараз він не налаштований на розмову, але Леві не збиралася відступати.

– Вибачте, капітане… Мені дуже треба покинути Онікс, – пробурмотіла вона. – Знаю, використовувати вас підло, але я не маю вибору. Чесно.