2.3

***

«Каселона»

Вечір підкрався непомітно.

Бортовий комп’ютер «Каселони», як завжди, затримався з ідентифікацією Олександра Райса і змусив його стояти біля трапа зайві три хвилини.

– Гей, капітане, не боїтеся, що одного разу ваша система здохне остаточно і доведеться прорізати вхід? – долинуло від невеликого транспортника, який займав паркувальне місце в сусідньому ряду. – Можу встановити нове програмне забезпечення. Недорого, а ефективність підвищиться ого-го як. Краще за ліцензійне, слово даю!

Сем, не відповівши, увійшов до корабля і, не чекаючи, поки стулки шлюза зімкнуться повністю, попрямував у свою каюту. Вона нічим не відрізнялася від одинадцяти інших, розташованих навколо сходового отвору та вузького коридорчика. Комірка три на п’ять метрів, де помістилися відкидне ліжко, вбудована в стіну шафа, складний стіл, грубий стілець і пригвинчений до підлоги торшер – єдиний натяк на індивідуальність. У кутку ховалася непомітна кабінка санвузла: примітивний душ, кран із вузькою раковиною та висувний унітаз.

Запилений автомат, що перетворював найдешевші комбікорми на імітацію їжі, стояв на підлозі біля самих дверей. Поруч із ним валявся робот-прибиральник. Полагодити його Сем міг за п’ять хвилин, та все руки не доходили. Ще в каюті капітана знайшлося місце килиму – м’якому, ворсистому, з функцією самоочищення і схильністю відрощувати волокна швидше, ніж вони стоптувалися.

На стіні висів звичайний екран – Сем уникав віртуальної техніки. Саме тому разом із застарілою сенсорною клавіатурою на його столі лежала ще допотопніша кнопкова – саме те для далекої Аріппи і рідкість для Онікса, що прагнув сучасності в усіх її проявах.

– Системи в нормі, – врешті зволив доповісти бортовий комп’ютер.

Динамік похрипував, надаючи стандартному голосу ледь уловиму індивідуальність, нерівні проміжки між словами створювали враження, що автомат говорить з інтонаціями. А, може, Сем надто довго не оновлював програмне забезпечення… Але нічого міняти він не збирався.

«Зірниця» – така ж стара, немодна, проста, вперта і потайлива система, як і її власник. За три роки вона не підвела жодного разу. Завдяки здатності навчатися, з нею працював майже будь-який софт. Вбудований антивірус (знову ж таки з функцією самостійного навчання) запобігав спробам несанкціонованого віддаленого доступу і відфутболював шкідливі програми. Ну а неквапливість пояснювалася тим, що система надто відповідально ставилася до питань безпеки і постійно щось перевіряла, перевіряла ще раз, перевіряла втретє і уточнювала наостанок… За напівлегального статусу «Каселони» на деяких планетах це бувало дуже доречно.

Запилена шкіра свербіла, на губах відчувалися дрібні крихти піску, від волосся розлітався пил, куртку покривав суцільний шар тонкого жовтуватого пороху. Сем кинув брудний одяг у кошик, витягнув зручний домашній костюм і ввімкнув душ, в уяві вже насолоджуючись теплою водою.

Наче знущаючись, динамік знову ожив.

– Відвідувач, – повідомив коротко. – Ідентифікація займе… займе… займе…

«П’ять хвилин у мене є», – Сем звик справлятися і швидше. Тим паче, він майже не сумнівався в особистості гостя. Нічого страшного, поліцейський повинен мати професійне терпіння. Зачекає.

Занадто гаряча вода обпекла спину, і Сем сіпнувся, підкручуючи кран. Шампунь із намиленої голови залив очі, невдало повернутий шланг зачепив усю пляшку, і та поскакала на підлогу, перетворивши її на пінне місиво.

– Ідентифікацію завершено. Об’єкт – Леві Стар. Виводжу скан документів та основні дані. Примітка: фотографія неінформативна, обличчя спотворене печаткою.

Скрипнувши зубами, Сем ступив під душ. Скляна стінка давала змогу сяк-так бачити зображення у каюті, але очі нещадно пекло.

Він примружився, змушуючи себе не звертати на це уваги. Ну звичайно, Леві Стар… Іронічний знайомий, хто б сумнівався. Помітну поліцейську форму ні з чим не переплутаєш.

Сем збільшив тиск води, позбавляючись піни. Закрутив крани, поспіхом витер волосся… Обернув рушник навколо стегон і потягнувся до костюма.

– Емоційний стан відвідувача нестабільний, – байдуже уточнив комп’ютер. – Він збирається піти геть.

Сем чортихнувся. Після роздумів на холодну голову він не міг не визнати, що без допомоги не обійтися. Штатний медик потрібен, від цього нікуди не подітися. Хіба що підняти «Каселону» без дозволу і ніколи більше не потикатися на цивілізовані планети, бо штраф за це випишуть неймовірний.

– Впусти його, «Заро». Спробуй затримати. Анекдот розкажи або прокрути якусь пісню.

– Найефективніше використати паралізатор.

Іноді Сему здавалося, що бортовий комп’ютер насміхається.

– Вистачить і анекдотів.

– Тематика?

– Подивися галанет і вибери, що подобається чоловікам за сорок.

Як на зло, штани прилипали до вологої шкіри і натягались неймовірно важко. На сорочку Сем навіть не подивився – накинув першу-ліпшу куртку і поспішив у велике, обставлене з претензією на шик приміщення поверхом нижче, що служило чимось на кшталт кают-компанії і, за задумом проектувальників, мало бути зоною відпочинку для пасажирів.