32.3

– Дякую, – зовсім не в тему промовила Катя.

Сем припинив фантазувати про локальний апокаліпсис і свою роль у ньому й подивився на неї. Глянув прямо і не відвів погляд, зустрівшись із нею очима. Після зустрічі на Імодалісі він уникав цього аж два тижні. Адже дещо змінилося. Дещо стало іншим: новим, незвичним, хвилюючим.

Сем не міг пояснити, чому Катя… Його Катя! Та сама Катя, що наполовину кіборг, наполовину невидима. Катя, яка провела на «Каселоні» понад шість місяців! Знайома до болю Катя, що виводить із рівноваги майже кожним рухом, додається до корабля за замовчуванням і сприймається як необхідне, навіть рідне зло!

З цією Катею щось сталося. Зовні вона не змінилась – як і раніше, була ідеальним зразком кібертехнологій та генної інженерії. Її тіло створили, щоби приковувати погляд, бо ж посередні кіборги нікому не треба. Це невигідно.

Обличчя гарної ляльки, фігура провідної актриси з фільмів для дорослих, рухи професійної танцівниці, голос співачки… Сем ніколи не забував: перед ним – результат кропіткої роботи, що ґрунтується на соціальних дослідженнях і призначений для обману споживачів. І Катя розуміла, що притягує оточуючих своєю інакшістю, «ідеальністю» в надмірних дозах.

Вона віддавала перевагу яскравим вбранням і сміливому макіяжу, адже тоді люди дивилися на неї і вірили: їх привабили сліпучо рожеве волосся або коротесенька сукенка. Зустрічаючи когось нового, Катя всім своїм виглядом і поведінкою ніби кричала: «Так, так, так, я дуже дивна людина, не смійте в цьому сумніватися і придивлятися до мене уважніше». Спрацьовувало завжди.

Сем на цьому не зациклювався. Для нього Катя насамперед була чудовою невидимою дівчиною, яка використовувала для комунікації тіло дратівливого кіборга. Вона могла сидіти хоч у еліанині, хоч у монстрі з Нтарі-Дато, хоч у роботі-прибиральнику. Це не робило її менш «Катею».

Але Імодаліс щось змінив. Катю, мабуть. І не лише її.

Сем чітко усвідомлював, що хвилюється не за енергетичну істоту (сенс турбуватися, їй не страшні зброя та перешкоди), а за напарницю цілком і повністю. У тривожних думках була дівчина з плоті і крові, а не «байдуже яка біооболонка» плюс подруга-невидимка. Просто дівчина з особливими здібностями. Приваблива дівчина, й це теж мало значення.

– Капітане, навіщо так дивитися? Згодна, я здуріла й самостійно викреслила себе з «Каселони». Притримай радість хоча б до моменту, коли за мною підніметься трап.

– Ти змінювала ім’я офіційно? – Сем відвів погляд, сподіваючись, що Катя не прочитає його справжні думки.

– Я занадто стара і лінива, щоб гратися із законом.

– Коли «Зара» зволить повністю оновити бази даних, ти повернешся до команди, Ка. Ка Ріна. – Сем не стримав смішок. – І до списку власників також. У наш час право власності захищається краще, ніж фундаментальні права людини. І завжди будь ласка.

– Ти ризикнув кораблем і репутацією. Поставив на кін найдорожче… Я ціную це, слово честі. І я не буду обзиватись і питати, якого біса тебе понесло на Імодаліс, якщо ти знав, що мені нічого не загрожує! Не буду!

Сем зітхнув. Він багато думав і врешті зрозумів, що поки не готовий обговорювати свої мотиви. Вони були надто розпливчасті і спиралися на непереконливе: «Я боявся за тебе, дурна ти бляшанко!».

– Семе? Навіщо ти поперся на Імодаліс?!

«Скажи їй. Розкажи, як одного прекрасного дня до тебе дійшло, що Катя – не дві складові. Як ти злякався, що втратиш її. Як готовий був пожертвувати всім, навіть «Каселоною», аби дати собі другий шанс!» – продемонстрував суїцидальні нахили внутрішній голос.

– Це було правильно, – неохоче пояснив Сем.

– Тобто ти помчав у пекло, бо кожен чоловік має зібрати корабель, виростити лайса і врятувати діву в біді? Дурень!

– Я не міг втратити тебе, – несподівано для себе Сем вимовив це вголос і відвернувся, чекаючи шквал шпильок.

Але, як не дивно, Катя не перевела все на жарт.

– Я рада, – відповіла тихо. – І я не чекаю, що ти раптом скажеш: «До біса минуле, я готовий жити далі», – додала після паузи.

– Я ніколи не скажу: «До біса минуле», але я готовий жити далі. А ще я достеменно знаю, що без тебе моє життя… Повний лайс!

– Та облиш, воно не таке вже й погане, – задоволено усміхнулася Катя. – Але мені приємно, не заперечуватиму.

Сем кивнув на двері. Там, несміливо топчучись на довгих курячих лапах, стояла жовто-руда куля з великими яскраво-блакитними очима і широким шкірястим дзьобом.

– Він же скоро не пролізе у стандартний дверний отвір! – жахнувся Сем. – Чим ви його годуєте?

– Нормально він харчується. – Катя заклично махнула рукою, і лайс зі щасливим мугиканням протиснувся в рубку. – За таблицею з ветеринарного сайту. Фанні, щоправда, трохи підгодовує його цукерками, ніби як приручає, але це не має значення.

– Трохи?

– А більше тебе ніщо не обурює, капітане?

Сем байдуже знизав плечима:

– Ні.

Наче він міг відповісти інакше, коли вона так дивилася…

– І ти не здивований? – наполегливо допитувалась Катя.