31.4

На житловому поверсі Сем отямився. Це ж треба, щойно сам побажав «На добраніч», а потім геть забув про корабельний час. Брати Край, напевно, відсипляються перед завтрашнім днем. Вони це люблять.

Нічого, ще буде можливість поговорити. Взаємні подяки висловлено давним-давно, але Раїна просила передати онукам невелику грошову допомогу. Після відльоту це вивітрилося з голови, і лише біля Мебіса, розгрібаючи папери, Сем натрапив на записку з номером анонімного рахунку на Аріадні.

Ну і нехай. Брати встигли збудувати чіткі приземлені плани навіть без цього. Покричать трохи, хто б сумнівався, і зрозуміють: ті гроші – резерв, а не життєва потреба.

У медпункті горіло світло. Останніми днями докторка Лью часто затримувалася допізна. У неї щось не виходило. Точніше, виходило, але не так, як вона хотіла.

Сем не вникав у деталі. Його тішило вже те, що агафа рейнська і мамра рорайнська не стали сировиною для виготовлення наркотиків на Астрі, а згодились у фармацевтичних дослідженнях.

– Дуже зайняті, докторко?

Матіса не відповіла.

Сем прочинив двері ширше і побачив: вона спить, згорнувшись клубочком у кріслі біля столу, заставленого досить брудним скляним посудом. Поруч стояли неглибокі ящички з пухкою пурпурово-зеленою масою, що виділяла важкий запах болота. Вентиляція працювала справно, проте природа виявилася сильнішою. Сем не уявляв, як днями й ночами сидіти в такій атмосфері.

– Гучніше тупотіти не можна? – роздратовано шикнули з-за шафи – колись із ліками, нині – з пробірками.

Атрік. Як завжди бадьорий і задоволений життям. Він сидів біля саморобного перегінного апарату, читав нескінченні роздруківки з емблемами відомих фармацевтичних компаній і задумливо крутив у руках пористий шматок начебто скам’янілої губки.

– Добре, що ти зайшов, кепе. Справа є.

– Справи в рубці вирішуються, – нагадав Сем.

– Кепе… Ти ж чудово знаєш: ханаїлотіси живі лише тому, що я поважаю тебе і твої палкі нерозділені почуття до мене. – Атрік беззвучно склав папери і поманив співрозмовника ближче. – А справа і справді є.

– Але у цій загазованій камері ми нічого не обговорюватимемо. – Сем покрився потом, хоча температура в медпункті була в межах норми. – Тут же дихати нічим. Ходімо на кухню.

Атрік не ворухнувся:

– Звикай, кепе. Чув, ти збираєшся на Нтарі-Дато гребти гроші лопатою? Там ще краще.

– У сенсі, гірше?

– Природні процеси, кепе! Природа! Продуценти й редуценти! Як ти можеш це не цінувати?

Сем тихо наказав «Зарі» пришвидшити повітрообмін і задіяти резервні фільтри.

– Мамра зіпсується, агафа здохне, – байдуже зауважив Атрік, – але ти цього не знав, бо неосвічений пень. Док швидко пробачить тобі, не хвилюйся.

– Твоя справа полягала в тому, щоб я припинив ці безглузді експерименти? – здогадався Сем.

– Потенційно небезпечні експерименти, що загрожують здоров’ю Матіси? Та ти що, кепе! Ні про що таке я й не думав.

Сем сів поряд із Атріком, на каталку. Вона рипнула і від’їхала. Лікарка здригнулася, щось пробурмотіла, але не прокинулася.

– Бачиш? Знесилена зовсім. – Технік із ненавистю глянув на контейнер, де червоно-зелена маса починала виявляти ознаки невдоволення змінами в атмосфері. – Док зі шкіри пнеться, а виходить пшик. З агафи робиться суцільний «вжик», з мамри – снодійне і проносне, хоча теоретично…

– Вірю на слово, Реббіте, – обірвав Сем. – І вважаю, що докторка Лью добре попрацювала.

– Вони в одній таблетці, кепе! Це одна речовина. Не хочеш психанути й викинути це все?

– Якщо треба, то хочу, – чи не вперше виявив солідарність Сем.

Атрік схопив найбільшу ємність і без брязкоту спустошив її в утилізатор.

– Вважатимемо, що я опирався щосили, але слово капітана – закон, – оголосив, хапаючи інший контейнер. – А агафу залишмо, вона смішна і в неї скоро з’являться дітки. – Технік рухався швидко і спритно, огинав гострі кути без шереху. – Підкинеш мене до Нтарі-Дато?

– Білочки кличуть? – невдало пожартував Сем.

Атрік зупинився. Кивнув на Матісу, що нерівно сопіла в кріслі, і зітхнув.

– Кличуть, ех… Дока он покликали. І зморшок якийсь зі Служби безпеки Мебіса, і Дослідницький центр Онікса, й Інститут кіберпротезування з Рорайни, ще й якісь еліани розлялькувалися позапланово… Але їй це не треба, уявляєш? Вона майстриня видалення тримул, а на Нтарі-Дато зараз пік агресії через клятих білок. Коли тамтешні розумні істоти ще жили в печерах, білки були головним ворогом. Білка нападає, у нтарі-дато активуються тримули, і починається бій до смерті. Білки перемагали, якщо тобі цікаво, кепе. Вони були більші за нтарі-дато разів у три. Сам розумієш, тепер це все в минулому. Нтарі-дато цивілізовані, білки окультурені і зменшені до розміру кішки.

– Ідилія, – зі скептицизмом підтакнув Сем.

– Якби ж то! Під час сезону шипування у білок вмикаються інстинкти кам’яного віку. Навіть одомашнені тварини нападають на господарів, і ти нізащо не повіриш, що відбувається!