РОЗДІЛ 31.1. Маршрут у завтрашній день

/Система Мебіса, через два тижні/

Віднедавна Сем ненавидів електронну пошту. Там чекала лише реклама та нескінченні банківські повідомлення. «Чудодійний» туристичний квиток не просто відчутно вдарив по рахунках – він їх майже обнулив.

Банк вирішив, що така активність надто підозріла, і тепер закидав свого необачного клієнта порадами щодо посилення безпеки облікового запису, водночас пропонуючи кредити та мікропозики, нав’язуючи послуги спеціаліста з бізнес-планування, благаючи оформити преміум-підписку на віртуальну сигналізацію та завуальовано звинувачуючи у шахрайстві.

Сем охоче видаляв би все, не читаючи, але сумний досвід підказував: серед цього сміття буває корисна інформація. Пропустиш – собі ж гірше. Тому доводилося гризти кактус і фантазувати про те, як одного разу «Зара» порозумнішає настільки, що зможе нормально фільтрувати потік нісенітниць, причому «нормально» – ключовий момент цього завдання.

Сем стійко домучив останнє повідомлення і впустив голову на складені на столі руки. В мозку крутилися одні лиш цифри, і складалися вони в гнітючу картину.

Через подорож на Імодаліс усі підписані на Мебісі контракти залишилися невиконаними і, чорт забирай, незастрахованими, бо дехто гарячкуватий плюнув на формальності і помчав рятувати дівиць у біді. Гаразд, одну. І не зовсім у біді… Проте «якось буде» не спрацювало, і настав час зустрітися з невдоволеною реальністю.

Страхових виплат за рятувальну шлюпку, що вибухнула в космопорту Версани, залишків із рахунків «Каселони» та особистих заощаджень Сема і Каті має вистачити на відшкодування збитків, але що робити далі? Репутацію безнадійно зіпсовано. Скандальна популярність у галанеті – не той козир, яким махають перед потенційним замовником.

Як транспортник «Каселона» марна. Ті, кому важлива безпека вантажу, виберуть інший корабель і надійнішу команду; ті, хто розраховує на страховку чи компенсацію, нехай шукають дурнів десь подалі.

Ну добре, затягнути паски – не проблема. Катя може жити на шоколаді, Сем – на найдешевших комбікормосумішах. Йому не звикати.

Але паливо та запчастини силою духу не дістанеш. Треба щось придумати… Найімовірніше, доведеться змиритися з ідеєю щодо пасажирів і використовувати «Каселону» за прямим призначенням.

Двері в рубку штовхнули без стуку і, коли вони не відчинилися, замолотили в них кулаками.

– «Заро», жени Реббіта геть. – Сем навпомацки вимкнув екран і залишився в компанії неяскравих вогників панелі керування. – Середина ночі… Нехай колискову собі увімкне, якщо не спиться.

Комп’ютер гучно транслював це в коридор і відразу ж озвучив запис відповіді:

– Це Ліна, – пролунало швидким шепотом. – Справа життя та смерті.

Сем неохоче випростався, постарався стерти з лиця кислу міну.

– «Заро», світло. Приглуши до рівня «ранній вечір», бо сліпить. І відчини двері, поки вони ще на місці.

Асіанка не дочекалася, доки стулка відійде повністю. Проскочила в щілину, без жалю потопталася по заростях ханаїлотісів на підлозі між кріслом капітана і стіною, які Катя берегла заради експерименту, широким стрибком подолала чистий простір і нахилилася до Сема, демонструючи глибокий виріз мереживного топа.

– Я більше не можу мовчати. Це зайшло надто далеко, – промовила з придихом. – Вона не розуміє, до чого це може призвести!

– До цукрового діабету? Не хвилюйтесь за Фанні, вона не їсть цукерки відрами. Зважаючи на періоди активності каналізаційної системи, ваша подруга спускає їх в унітаз. Я вже консультувався із онлайн-психологом. Він вважає, що у такий спосіб Фанні проєктує свої проблеми та позбавляється стресу.

Ліна ахнула, відсахнулась, аж рота відкрила від обурення:

– Вас дурять! Усі! За наказом цієї вашої галанетної зірки! Це не правильно!

– Інформацію взято до уваги, – пробурмотів Сем, втрачаючи зацікавленість. Теорії змов належали до тем, які він зневажав. – Добраніч, гарних снів.

– Я живу за часом Асіо, – заперечила Ліна. – У нас розпал дня.

– А я живу за часом «слово капітана – закон», і зараз стрілки вказують на північ. Бувайте.

Якщо асіанка й образилася, то цього не показала, хоча по ханаїлотісах пройшлася повільно, явно намагаючись завдати популяції якомога більшої шкоди, ще й каблуками шаркнула, оголюючи підлогу.

– Я намагалася вас попередити, капітане, – промовила з драматичним надривом. – Не моя вина, що правда нікому не потрібна.

«Правда? Ми в замкнутому просторі, всі одне в одного на очах. Тут чхнути не можна, щоб інші не почули, трюм я перебрав до дрібниць у пошуках вибухівки або отруйного подарунка з Імодалісу. Та за два тижні польоту навіть «Зара» помітила б щось підозріле! Які, до біса, попередження? Я і так знаю про сусідів більше, ніж мені хотілося б», – Сем бачив, що Ліна не поспішає йти, але не квапив її, сподівався на диво і здоровий глузд.

Даремно.

За пів метра від порога асіанка круто розвернулася. Її довгі широкі штанини з тонкої дірявої тканини піднялись як вітрило. Збурене ними повітря колихнуло ханаїлотісів, поклало їх майже горизонтально, і випрямлятися вони не побажали – припали один до одного, уникаючи несприятливих умов навколишнього середовища.