29.5

Також місцеві ЗМІ чимало уваги приділяли інтерв’ю принцеси Аофанії, присвяченому її складним стосункам з Олександом Райсом.

Позиція редакцій разюче відрізнялася. Райс був або неоціненним героєм, або моральним виродком. Репортерів, які наважилися припустити, що він – звичайна людина, яка прийняла нестерпне рішення у скрутний момент, у коментарях клювали за відсутність чіткої громадянської позиції.

Аофанія скрізь виставлялася жертвою: або нещасною страждальницею на межі нервового зриву, якій можна пробачити все, або незламною шукачкою правди.

– Це не паралельна реальність, – підсумував Атрік. – Методи Імодалісу не змінилися ні на йоту. Комп’ютере, ще щось важливе? Та не потрібна мені наука! І спорт не треба. Політика? Кримінал?

Заповідник «Птаорі» закритий для відвідувачів, стосовно його керівництва відкрито кримінальне провадження, але рахунок для пожертвувань бідним звіряткам працює – у світі повно тих, хто не вірить очевидному і готовий фінансувати хоч залізницю в пекло.

Затримані на Імодалісі члени злочинного угруповання з Астри почали давати свідчення. За співпрацю їм пообіцяли пом’якшення покарання.

– Отже, розстріляють крізь подушку. – Атрік не з чуток знав місцеву систему правосуддя. Вона любила чорний гумор. – Комп’ютере, стоп. Що там унизу таке маленьке і непомітне?

«Чорнокрилого Садівника» спіймано», – запевняв скромний заголовок.

У статті розповідалося, що небезпечного маніяка затримали під час спроби покинути Імодаліс. У нього виявили незаперечні докази: особисте листування з жертвами (не з усіма, але це справа часу); пір’я, генетично ідентичне знайденому на місці злочинів; сотні викривальних фотографій та відео. Також у заарештованого немає алібі.

Ім’я вбивці – Мак Сим Лян. Про те, що до затримання він був правою рукою короля і виконував усі його брудні доручення, не згадувалося.

– Як завжди, історія для народу зляпана красиво, – засмутився Атрік. – Навіть я повірив би, якби не зустрів Макса особисто. Цей покидьок убивця, але не маніяк. Ех, Максе… Чим ти насолив Іможену? Мабуть, Аофанію звабив, раз із тебе зробили чергову сенсацію. Бідолаха. Краще б тебе чесно кілером назвали. Думаю, правда спричинила б більше ажіотажу, ніж це… Комп’ютере, я можу десь залишити коментар? Напиши, що Чорнокрилий Садівник – вигадка. Його створили, щоб прибирати людей, неугодних Іможену Великому. Комп’ютере? Повернись, я ще не закінчив!

Але екран зник, і ні накази, ні прохання, ні обіцянки не давати волі язику його не повернули.

Потяглися довгі години нудьги, які лише зрідка переривали лікарі, медсестри і санітари. Вони не мали схильності до балачок, проте з дівчатами Атрік умів знаходити спільну мову.

Ну чи вірив, що вміє.

Але ж іноді це працювало!

З’ясувалося, що пацієнт Реббіт лежить у найкращій палаті і про нього дбають як про спадкового принца. Основна мета інтенсивного лікування: транспортабельність. На завтрашній ранок заплановані фінальні тести, «Каселоні» подаровано портативний регенератор і сучасний біоконтролер, а лікар Арук Аї готовий супроводжувати Атріка в будь-який пункт призначення за рахунок Імодалісу.

– А наша докторка? Мені її вистачить.

Медсестра пообіцяла передати цю радісну новину лікареві Аї, що вже попрощався із сім’єю й чекає вильоту. З лікарняним комп’ютером вона нічого зробити не могла, він завис намертво, але принесла з дитячого відділення ігровий планшет і порадила розминати пальці, бо протезування – складний і непередбачуваний процес. Персоналу влетить, якщо на завтрашніх тестах елітний пацієнт не покаже добрий результат. Це як контроль якості роботи.

До комп’ютерних ігор Атрік ставився байдуже, проте втягнувся і неохоче перервався на вечерю, хоч вона й складався з харчової пігулки та чистої води.

А після заходу сонця, у заборонений для відвідувачів час доби, завітав сам герой поточних стрічок новин – схудлий, покритий уже пожовклими синцями і майже загоєними подряпинами, невдоволений геть усім, як зазвичай у хакі з ніг до голови (заради розмаїття, цього разу кольору мокрої пустелі), вічно похмурий і небагатослівний.

– З воскресінням, Реббіте, – сказав тоном, яким посилають до біса.

– І тебе, кепе, – не залишився в боргу Атрік. – Важко було?

– Як завжди. – Райс надто уважно оглянув палату, навіть із вікна чомусь визирнув. – Відклади іграшку, поговорити треба.

– Гарантую, тут усе прослуховується.

– І камер щонайменше дві, – погодився Райс. – Тому зберися! Спочатку про важливе. Фанні клянеться, що ти будеш її першим чоловіком, Ліна теж має намір довести почате до кінця.

Атрік смикнувся від згадки про недавнє.

– Сподіваюся, не до мого, – пожартував зніяковіло, намагаючись відвернути увагу від свого стану.

– Це ви між собою розберетеся. – Райс був серйозний. – А докторка Лью тобі дещо передала. – Він зашарив у кишені. – Стривай, мале зовсім.

– Капсулу з отрутою на випадок, якщо Ліна прийде по мене? Не треба, я готовий до будь-яких тортур.

– Щось від паразитів. Тобі так спішили повернути товарний вигляд, що відновили спалене волосся на скроні якимись косметологічними організмами. Лікарка сказала, ти собі скальп знімеш, якщо їх упізнаєш. О, є. – У широкій руці Райса з’явився невеликий балончик розміром як губна помада. – Очі заплющ, я розпорошу. Здохнуть за п’ять хвилин.