29.4

– Так робити не можна. – Долоні Фанні невпевнено пройшлися по його грудях, зачепили шию, з побоюванням спустилися на живіт і зіткнулися з перешкодою у вигляді Ліни та її безапеляційним: «Далі моя територія».

– Не можна, – погодився Атрік, купаючись у променях уваги.

Двері, незважаючи на автоматику та запобіжники, стукнулися в стіну. У палату вбігла Матіса, розмахуючи босоніжками з дванадцятисантиметровими підборами. Спіткнулася, наче наткнувшись на скляну перешкоду, і втупилася в порожній екран біоконтролера.

– Реббіте, ти що робиш?! – прошипіла, витираючи сльози. – До тебе піднімається команда реаніматологів!

– Гарне плаття, доку. В якій палаті вкрала фіранку?

– Ти перевершив себе, – прозвучало з незрозумілими, але точно не збудливими нотками.

– Доку, не нудь. Краще ходи до нас, тут ще є місце.

Матіса шпурнула босоніжки на підлогу, розвернулась і вийшла. Через секунду об це взуття спіткнувся чоловік із громіздкою апаратурою, за ним прямували дві дівчини з кіборгом та гравікаталкою.

– Кхм… Бачу, допомога тут не потрібна, – зніяковіло відвела очі одна з них.

Друга розглядала Атріка із помітним інтересом.

– Штраф за хибний виклик, – пробурчав чоловік. Карбуючи крок, підійшов до ліжка і ввімкнув біоконтролер, повернувши неприємний писк. – Різних безголових бачив, але щоб таких… І я не про руку. Відірвуть – пришиємо знову, нам не важко… А жінку вже не повернути. Вона не з тих, що вірять двічі.

У Атріка аж серце похололо.

– Гей, як вас там! – Від усвідомлення реальності кров оперативно повернулася до мозку, змушуючи його працювати на повну силу. – Тільки не кажіть, що це по-справжньому! Ліна добра, Фанні смілива, док у сукні й на підборах… Не буває так! Не в цьому житті! Коли я прокинуся руїною, світ буде зовсім іншим, а поки не заважайте відпочивати.

Фанні заліпила йому слабкого ляпаса. Поцілила в ніс. Схлипнула, побігла геть, від дверей уривчасто кинула:

– Дурень!

Асіанка зістрибнула на підлогу, дбайливо повернула відкинуту ковдру на місце, ще й сяк-так приладнала до тіла Атріка залишки роздертої сорочки.

– Дурень, – підтвердила від порога.

Медсестри злагоджено кивнули. Навіть кіборг, викочуючи з палати апаратуру для реанімації (не знадобилася, на щастя), глянув несхвально, і каталка рипнула з презирством!

– У мій час люди цінували стосунки, – сказав насамкінець лікар. – І куди котиться світ?..

Двері зачинилися, босоніжки так і залишилися на підлозі.

– Які стосунки? – Атрік почав підозрювати, що все складніше, ніж здалося на перший погляд. – Після «Каселони» минуло десять років, я щасливий у шлюбі, але цього не пам’ятаю? Маячня. Фанні як була курчам, так і залишилася. Отже, пів року чи рік? І за цей час ми з доком… Ми з Матісою порозумілися? Чудеса…

Від хвилювання пульс почастішав, і біоконтролер невдоволено пискнув. Атрік роздратовано глянув на екран і кілька разів кліпнув, не вірячи власним очам. Внизу були дата і час. Від моменту стрілянини минуло сорок із чимось годин.

– Я помер і потрапив до іншої реальності. Як у новому серіалі, реклама якого не дає глянути погоду. Тут я більш-менш здоровий, популярний, щасливий і… І все зіпсував. Прикро.

Але на серці все одно було тепло. Атріку подобалася така версія своєї долі й хотілося добряче натовкти собі пику за безмозкість. Якби він не наробив дурниць, то зараз розбирався б у нюансах «стосунків», а не лежав у порожній палаті, де немає навіть галанету.

Секундочку. Хто сказав, що галанету нема?

– Комп’ютере, екран, – скомандував Атрік, у глибині душі підозрюючи, що його або проігнорують, або пошлють якнайдалі, або захочуть оплату та/або пароль.

На рівні обличчя з’явився віртуальний екран, трохи розмитий через яскраве денне світло.

– Що я пропустив?

Розгорнулася місцева стрічка новин.

Головною темою дня було офіційне визнання принцеси Аофанії законною дочкою та спадкоємицею Іможена Великого. Іосія обурювалась і погрожувала судовими позовами, але її ніхто не сприймав серйозно. Імодаліс святкував незрозуміло що, а світ запасався попкорном. Не лише через сімейні чвари у стилі мильних опер, а й тому, що перший етап королівського добору завершився.

Ніхто не в курсі, в чому він полягав і як проводився (подейкують, король особисто відвідував претенденток у порядку живої черги), але список учасниць значно скоротився. Залишилося лише десять дівчат, причому тих, ставки на перемогу яких були один до сотні. На них чекають конкурси, тести, завдання… Загалом, їхні пригоди розважатимуть народ протягом наступного року.

Родзинка проєкту полягає в тому, що жодна з відібраних учасниць не прагне стати королевою, але контракт підписали всі, тому очікуються змагання на найгірший результат. Публіка в передчутті потіхи, піарники щасливі – намічається безкінечний скандал.