28.5

– Ваші вороги з Астри чудово почуваються на Імодалісі, бо наша система правосуддя дуже чутлива до грошей. Цих людей чимось зачепив Райс, і вони присмокталися до офіційних каналів. Коли з’явилась інформація про його планшет, відповідальний за сховище вибрав хабар, а не дірку в грудях. Не дивуйтесь, на Тікоміті це норма. Кожен заробляє як може.

– Це корупція.

– Правильно. І ми безуспішно боремося з нею віками, але людей не змінити.

– Зате можна поміняти умови життя, – відрізала Матіса.

– Занадто багато спілкуєтеся з Реббітом, пані Лью. Умови залежать від людей.

– Абсолютно згодна. Він людей, не від комах же? Від тих людей, які встановлюють правила гри.

– Ви цікава співрозмовниця, Матісо.

– А ви так і не сказали, чого прийшли. Правду не сказали.

Мак Сим Лян вагався. Було помітно, що він намагається вирішити для себе щось важливе, і Матіса його не квапила. Поки цей чоловік поруч, її голова зайнята справою. Все, що мимоволі проскакує в думках, бовтається десь на задньому плані. Виринає іноді, але тоне швидше, ніж встигає вплинути на розум.

Матіса не уявляла, що робитиме, залишившись знову на самоті. Наближався момент істини. Фатальні слова медперсоналу. П’ятдесят на п’ятдесят.

Це було нестерпно!

– Я буду відвертим. – Мак Сим Лян сів поруч із Матісою, доторкнувся до її плеча, благально глянув у вічі.

Даремно старався. Вона дозволила собі хвилину слабкості і тепер не могла вирватися з павутини страхів.

– Кітті в небезпеці, докторко Лью. Нею цікавиться Дослідницький центр Онікса. Якщо вони зможуть отримати її без шуму, Імодаліс не допоможе. У короля домовленість із Оніксом. Їхні вчені тестують у нас нові, не завжди дозволені законом технології, і добре платять: і фінансово, і різного роду підтримкою. Будь-якою підтримкою, Матісо. А ще Кітті порушила давно та добре налагоджені схеми злочинців із Астри. Деякі жителі Імодалісу вважають її відповідальною за смерть принца Енлана. І… Тільки між нами, лікарко. Кітті стала по-справжньому небезпечною для короля. Я хочу її захистити, але я не маю такої влади. Допоможіть мені. – Мак Сим Лян вийняв із внутрішньої кишені піджака крихітний накопичувач інформації. – Це гіпномузика. Не та, що поширюється в галанеті й допомагає від безсоння, – попередив скептичне запитання. – Справжня. Від військових. Увімкніть її Кітті хоча б на годину, а потім розкажіть, як важливо забути про Імодаліс. Присягаюся, це абсолютно безпечно.

Матіса без ентузіазму взяла флешку і різким рухом скинула руку Мак Сим Ляна зі свого плеча.

«Атрік стрибав би від щастя, отримавши таке. Незаконні методики впливу на Імодалісі… Достойно судового процесу», – майнула відсторонена думка.

– Допоможете мені, Матісо?

– Я подумаю. І я хочу залишити це для особистого користування.

Мак Сим Лян співчутливо хмикнув:

– На жаль, запис одноразовий, зітреться після першого ж використання.

«Все, створене людиною, можна відновити або скопіювати», – Матіса байдуже кивнула і смикнулася, коли співрозмовник встав.

– Реббіт обов’язково виживе, докторко Лью, не сумнівайтеся.

Двері за Мак Сим Ляном зачинились, і Матіса відразу ж згадала десятки запитань, що не прозвучали. Про Райса, про Катю, про «Каселону»… І про людей, для яких чуже життя – ніщо.

«Не звинувачуй себе, доку. Якби я не втрутився, ми загинули б обоє. Тебе хотіли просто вбити, а зі мною вирішили спочатку погратися, і в результаті ми живі. Щоправда, «Зарі» удосконалення справді не завадили б».

Матіса злякано озирнулась, але голос Атріка звучав лише в її голові. Безсоння та стрес зіграли поганий жарт… Так і розум втратити недовго. Потрібен перепочинок, а то шанси загриміти у сусіднє відділення зростають щохвилини.

Тактовне покашлювання змусило Матісу схопитися за серце, що шалено забилося.

– Вибачте, не хотіла вас налякати. – Біля порога стояла та сама кучерява медсестра, що попереджала про візит Ноана та Мак Сим Ляна. – Мені було доручено передати вам останні слова пацієнта перед операцією, але через ту людину, – вона кивнула собі за спину, – я забула про це.

Матіса впала на стілець як підкошена. Промахнулася. Зі всього розмаху вдарилася куприком об гладку плитку, а спиною – об гострий край сидіння, але навіть не скрикнула – застигла, не відчуваючи нічого, крім жахливої порожнечі всередині.

– Він сказав: «Доку, благаю, спали всі свої смугасті футболки, від них мигтить у очах». – Медсестра сприйняла падіння як щось звичайне і спокійно допомогла встати. Її тонкі руки, що ніколи не бачили сонця, були напрочуд сильними, а голос професійно рівним. – Ви можете подумати, що це дрібниці, але коли пацієнт отямиться, то, безсумнівно, покличе вас. Йому поки краще не хвилюватись, а на вас… Е-е-е… На вас смугаста футболка. Перепрошую, що?..

– Роздягайтесь, – крізь зуби прошипіла Матіса.

– Але… Це проти правил!

– Скільки?

– Ніскільки, ви особливі клієнти, – затараторила медсестра, – але я не маю права дати вам халат, це протизаконно, а моя сукня надто вузька, самі бачите. Ви вищі і ширші в плечах, жоден ґудзик не застебнеться. Краще придумаймо щось інше.