28.2

***

/Версана/

Матіса сиділа в незатишній, пропахлій дезінфекційними засобами та ліками приймальні однієї з лікарень Версани і ненавиділа себе більше, ніж боялася побачити на обличчях медперсоналу професійне співчуття.

Все сталося через неї. Вона не мала звички займатися самобичуванням без причини і чітко усвідомлювала: якби не її помилка, нічого б цього не було. Але Матіса затіяла гру, в яку не вміла грати, і забула, що карти роздано. Зосередилася на інших завданнях і тепер пожинає плоди своєї безвідповідальності.

Годинник показував половину четвертої ранку. Матіса відчувала, як заніміли ноги, але не могла змусити себе поворухнутися. Думки плуталися, в голові панувало нескінченне «Як?!», і помалу сумне «Це тому що…» почало втрачати гостроту.

Чому – це зрозуміло. Докторка Лью так зациклилася на медпункті, що забрала цінний вантаж, вважаючи його медичною сировиною. Змучилася перетягувати і пересипати в кращу для зберігання тару! Потім дала необачну обіцянку і не дотримала слова. Покарання не могло не нагрянути.

Обставини склались як на замовлення, хоча спочатку все йшло набагато краще, ніж очікувалося!

«Каселону» не чіпали годин зо дві. Потім «Зара» повідомила, що шлюз відчиняється згідно з наказом від облікового запису Райса. Екіпаж підбадьорився, навіть Ліна повеселішала. Атрік витер пил на панелі керування і вдивлявся у зображення із зовнішніх камер так жадібно, ніби сподівався прочитати там свою долю…

Жорстокий жарт. Матісу пройняло ознобом, і вона обхопила себе руками, намагаючись заспокоїтись і зосередитися. Питання «Хто винен?» закрито. Треба розібратися зі «Що робити?».

Холодне пластикове сидіння комфортом не відрізнялось, але Матіса не помічала незручностей. Невідривно витріщаючись на залишену ремонтниками цятку біля плінтуса, вона обмірковувала варіанти. Вдавалося це погано.

Спогади накочували уривками

Клац – і «Зара» повідомляє про сторонніх на борту.

Клац – і застуджений чоловічий голос голосно кличе докторку Лью.

Клац – і швидко наближаються важкі кроки.

Клац – і пів десятка незнайомих головорізів заполонили рубку.

Зброя прихована, проте це нічого не означає. Їм треба передати послання для власників корабля – Олександра Райса та Коте Ріни. Воно просте: «Полум’яний привіт від Абло Каноло».

Це покидьок, що зв’язувався з Матісою із колонії. Мерзотний тип, загримів за ґрати на смішний термін. Цього разу. Все тепер ділилося на «до» та «після».

Каноло домовився з Імодалісом і за тією ж схемою хотів залагодити ситуацію з «Каселоною». Він запропонував гідну угоду, отримав згоду, а далі що? Опинився в колонії разом зі своїми друзями-хабарниками, причому отримав максимум без права на оскарження.

Так справи не робляться. Ну гаразд, фарбована сучка під протекцією короля, але повага має бути. Це є основою життя. Не можна ошукати людей, що стоять за Абло Каноло, без наслідків. Не хочеш платити – плату заберуть силою, і річ уже не про гроші, а про честь.

– Матісанеірелінда Кранко…

– Це я. – Матіса прогнала спогади і підхопилася, налякавши молоденьку кучеряву медсестру, що випромінювала майже відчутний страх. – Є новини?

Дівчина відвела погляд. Це не обіцяло нічого доброго.

– Операція триває, докторко Лью. Вас… Емм… Проінформують. І… Е-е-е… Вам просили передати.

Матіса взяла з тонких, блідих до синяви пальців медсестри візитну картку.

– Інспектор Ноан і тут знайшов чим поживитися, – зірвалося з губ неприязне, хоча, відверто кажучи, було б непогано чимось зайнятися і відвернути мозок від тяжких моментів недавнього минулого. – Я поговорю з ним. Тут?

Медсестра нервово облизнула губи й кивнула.

– Він не один, – попередила з побоюванням.

– Якщо там Ада Ліс, краще викличте охорону одразу.

Дівчина злякано зиркнула через плече.

– Там чоловік, – прошепотіла, судорожно витираючи спітнілі долоні об зелену робу. – Він особливий. Звідти. – Кивок вказав кудись у небо, але Матіса вирішила, що це про уряд. – У нього необмежений допуск скрізь, розумієте? Будьте обережні, такі люди приносять лихо.

«Як і я», – відсторонено подумала самокритична дівчинка Мотя.

Біди, руйнування, ворожнечу… Багато хто вміє обходити нерівності, згладжувати гострі кути, перемелювати конфлікти як зерно, але докторка Лью була не з таких.

Вона просто стояла, коли на неї направили зброю. Стояла і вирішувала, чи варто торгуватися…

З одного боку, нова технологія виготовлення «вжика» може замінити щирі вибачення, з іншого – Матіса не хотіла сприяти поширенню дешевої наркоти. Цінність докторки Лью набагато нижча, ніж тисячі занапащених життів. Сумний факт, але він допоміг ухвалити правильне рішення.

На жаль, озвучити свою позицію не вдалося. Бандити прийшли не торгуватись. Вони почали стрільбу, і перший заряд призначався Матісі.

Він дістався Атріку, що закрив її собою. Зніс йому ліву руку аж до ліктьового суглоба. Другий пропалив дірку в стегні. Третій влучив у бік.