27.2

***

/Тікоміта/

«Каселона» підлетіла до Тікоміти близько дев’ятої вечора за місцевим часом. Асіанин не залишав рубку – стежив за кожним рухом Атріка і постійно був із кимось на зв’язку через навушник. Матіса зі шкіри пнулася, щоб зрозуміти суть коротких переговорів, які для оточення звучали як нескінченне повторення владних «Перевірте», «Уточніть», «Розберіться», але Мак Сим Лян стежив за язиком і не дозволяв собі жодного зайвого слова.

Він переважно стояв біля дверей, тому Фанні мучилася в коридорі і тужливо сопіла. На дівчину асіанин не реагував – ставився як до порожнього місця, та вона, напевно, бачила в його поверненій до виходу широкій спині спрагу крові, сексу та підпорядкування.

А, може, Фанні й не належала до любителів жіночих романів із тегом «герой-асіанин», що змальовують жителів Асіо сущими монстрами з первісними інстинктами та легким нальотом цивілізації.

З приходом на «Каселону» Матіса пообіцяла собі не вішати ярлики, але вони клеїлися неначе самі. Наприклад, Ар Лі На навряд чи взагалі читала книжки. Атрік часом був схожий на того, хто фанатіє від тупих бойовиків із вульгарними жартами, а часом – на любителя документалістики. Райс напевно віддавав перевагу жорсткому реалізму, а Катя – фантастиці у всіх її проявах. Ну а Фанні ніби зійшла з екрана романтичної трагікомедії. Їй належало бути шанувальницею перебільшених пристрастей.

– Максе, у вас є хобі? – Матіса вирішила, що якщо асіанин відповість: «Військова література», й інші її припущення можна вважати правильними відсотків на сімдесят.

– Комп’ютерні ігри.

Матіса трохи засмутилась, але шанс на успіх ще не зник.

– У якому жанрі? – Вона не сумнівалася у відповіді і посміхнулася, передчуваючи свою маленьку перемогу.

– Головоломки.

– Вибачте, що?

– Раджу пристебнутись, ми йдемо на посадку.

– Головоломки – і все?! – не могла повірити Матіса.

– І стратегії, але у вашому світі вони занадто прості.

– У нашому… Що?!

– Не на Асіо, докторко Лью. Запевняю, я не прибулець із іншої реальності.

Матіса впала в крісло навігатора, потяглася за паском безпеки.

«Провал за провалом… Напевно, я старію… Або люди стають цікавішими…» – подумала, намацуючи застібку.

Потім згадала про Фанні, чий виснажений усім підряд організм точно не подякує за ігнорування правил безпеки під час посадки, і поспішила до дверей.

– Фанні!

– Лікарко, а ханаїлотіси швидко ростуть? – почула шепіт з-за стіни. – Бо Ліна плаче і каже, що з Реббітом в одному Всесвіті не житиме, а в інструкції просто обіцяють швидкий ефект.

– Фанні, ханаїлотіси не їдять людей і не завдають шкоди, – втомлено пояснила Матіса. – Будь ласка, йдіть у каюту і пристебніться.

– Я знаю! – Дівчина трималася за пів метра від дверей. – Він, – просигналила скоріше мімікою, ніж голосом, – там?

Матіса кивнула. Мак Сим Лян не міг ані випаруватись, ані пройти крізь стіну, тому питання було безглуздим.

– Візьміть! – Фанні квапливо простягла відкриту пляшечку шампуню. – Вони терпіти не можуть волохатих жінок.

– Ханаїлотіси? Ні, їм без різниці, чиїм епітелієм харчуватися.

– Асіани! – У погляді Фанні читалася безмежна жалість до відірваної від життя Матіси, що перебуває поруч із кошмаром (або фантазією) будь-якої жінки і не розуміє всього жаху (або щастя) свого становища. – Я вже намалювала собі вусики.

– Вони не… – «…не виростуть, оскільки саме цей шампунь прострочений, а разі ханаїлотісів навіть доба має значення», – хотіла доповнити Матіса, але подивилася на задоволену своєю кмітливістю Фанні і прикусила язика. – Дуже завбачливо, – сказала нейтрально, забираючи пляшечку. – Спасибі за пораду. І, будь ласка, йдіть у каюту, ми скоро приземлимось.

– А він… – Дівчина залилася фарбою і опустила очі. – Він…

– Метається як шалена піранья в пору гону. – Найпопулярніше порівняння сезону, бестселер не обдурить, усіх незгодних назвали тупицями без уяви прямо в рекламному ролику! – Вам краще не виходити, доки ми не покинемо планету.

Фанні як вітром здуло. Матіса поставила собі уявний плюсик і, посміюючись у думках, зачинила двері рубки.

– Лікарко, я навіть не знаю, чим віддячити за компліменти. – Мак Сим Лян, звичайно ж, усе чув, і тепер демонстрував найкращу з поз головного героя гучного історичного фільму «Варвар-спокусник». А, може, і не історичного… У галанеті точилися кровопролитні бої з цього приводу. – І, вибачте, у піраній не буває гону. Це про ссавців.

– Справді? А я буквально сьогодні бачила, від подиву ледь агафу не вгробила. У деяких популярних авторів є усе.

– Ви впевнені, що вони – піраньї?

Матіса ненавиділа таке. Гра слів, натяки, двозначність… Їй не вдавалося швидко знайти відповідь, якщо не можна було оперувати фактами. Та й взагалі іронія вибивала докторку Лью з колії. Матіса розуміла, що треба посміхнутись і мовити щось дотепне, але на думку спадало тільки: «Ти нормальний? Піраньї не пишуть книги. Ми говоримо або про неправильну адаптацію, або про непродумані деталі сюжету».