26.3

Кей кинувся через дорогу і ледь не потрапив під флаєр з мигалками, але той встиг різко пригальмувати.

Сем мимохідь подумав, що пологова лихоманка буває не тільки у жінок, деякі особливо вразливі чоловіки до неї теж схильні, а потім розгледів заляпану брудом поліцейську символіку, і смугасті питання втратили актуальність.

Скло флаєра опустилося.

– Сержантко Край? – впізнав Сем знайоме обличчя.

– Марті, ти у віртуальних окулярах та навушниках? – запитала Гаїна напарника, прихованого тінню.

– Угум. Я сліпий, глухий і німий, – долинуло разом із чавканням.

Жінка відчинила двері і поманила Сема ближче.

– Давай. – Простягла руку, коли він підійшов. – Ну?

– Що? – Йшлося про хабар за мовчання? – Готівки немає. Можу купити ще один квиток.

Гаїна пирхнула:

– Пристрій, з якого ти лазив по галанету, дурбецало. Я таких тупих утікачів не зустрічала. Радуйся, що ми з Марті на зміні, а то летів би ти вже в столицю, орлику залітний, і навряд чи долетів би. На Імодалісі живих небіжчиків не люблять, зрозумів? А в нас ще й чутка майнула, що ти свідок у справі принца… Хана тобі, чесно скажу, але не в мою зміну. Планшет давай. Ти його викинув, ясно? Дізнався, що тобі було треба, кинув і втік.

– Навіщо вам це? – Сем вірив їй і не вірив одночасно. – За мене хіба премії нема? Підвищення не обіцяють?

Сержантка нахилилася до нього, дихнула тютюном, понизила голос до шепоту:

– Обіцяють руку принцеси та пів царства на додачу, але Марті одружений, а я стара, такий великий город не оброблю.

– Мене рятує «Селестина», так? – Сем розумів: злитися нема на що, але думки про той клятий лайнер зводили з розуму. – Знову? Коли ж це скінчиться?!

Гаїна зневажливо скривилася, сплюнула під ноги.

– Не вгадав, туристе. Тебе рятує те, що я сплю з начальником і знаю: коли у справі з’являється ім’я принца Енлана, гинуть люди. Різні. Поліцейські також. Така ось… Кхм… Така ось політика. Хто розумний, той до неї не лізе. Сьогодні ти заліг на дно, і ми тебе не знайшли, а що буде завтра, вирішить інший патруль. До речі, твій корабель увечері буде на полі Косоокої Мері.

– Криворукої, – машинально виправив Сем.

– На виїзді сканують усіх, – продовжувала сержантка без затримки, – але з дев’ятої тридцять до одинадцятої йде «Розпусна академія». Навряд чи тобі це допоможе, але… Вважай, я віддала борг за «Селестину». Планшет!

Сем оновив у пам’яті мапу і поклав на худу долоню Гаїни стареньку подряпану «Сігму».

– Дякую, сержантко.

– Не здай мене, дурбелику.

Двері зачинилися з тріском. Флаєр підняв пил і помчав геть, гублячи шматки підсохлого бруду.

«Я – загроза, бо можу зганьбити світлий образ покійного принца та якоїсь високопоставленої жінки. Той, хто має справу зі мною, – загроза, тому що я можу залучити його до цієї справи. Чорт! Потрібен план «Б», – Сем подивився на магазин, де зник Кей, потім на вантажівку. Повагався, попрощався з квитком і заліз у кабіну. Ключі подзенькували в кишені, закликаючи не розмірковувати надто довго.

Коли хлопець вийде, доведеться щось пояснювати і, можливо, прийнятна ідея здасться дурною. Краще не чекати розумних аргументів, а діяти за ситуацією. Потрібна лише крапля удачі! Зовсім небагато! Всесвіт же має колись розщедритися?

Двері магазину почали відчинятися, пропускаючи щось велике і плямисте. Сем завів двигун і натиснув на газ. Вантажівка не підвела: рвонула з місця як новенька.

«Краплю везіння, ну ж бо!.. Будь ласка, лише трішечки!» – і удача не підвела, хоча це стало ясно лише через багато годин, коли втомлений до неможливості Сем добрів до пропускного пункту (вантажівка заглухнула намертво всього через два квартали від лікарні), виявив там неабияке скупчення поліції та людей у цивільному, поліз в обхід крізь усюдисущі липкі кущі й наткнувся на давно протоптану стежку, де чекав Кібер з так і недофарбованим скутером.

– Не радуйся завчасно, – буркнув хлопець, накидаючи на голову капюшон сірої спортивної куртки. – І тут блокпост є. – Він із гидливою міною відкачав чорні штанини, заляпані глиною аж до колін. – Там стоїть Юк. Він майже чесний, хабар бере лише натурою. О, а ще він гей, ги-ги.

– Та мені вже байдуже. – Сем, пройшовши під палючим сонцем кілометрів двадцять, надихавшись пилу і розплавленого асфальту, падав з ніг від втоми і голоду. – Подумаєш, напад на поліцейського… Я ж покійник. Захочуть повісити ще одну справу – нехай спочатку воскресять, але тоді лайна спливе… Багато хто захлинеться.

– Ти гальмо, а не покійник! – визвірився Кібер, явно зачеплений повним ігнором своїх дурнуватих жартиків. – Ми віддамо Юку скутер і підемо своєю дорогою. Я відведу тебе на поле Кривоногої Мері.

– Криворукої.

– Іди слідом. – Кібер котив скутер тихіше, ніж Сем ступав. – Опусти голову, дивись під ноги і не зли Юка. Він з мамою посварився і три дні не ходить на заняття для приборкання гніву.

– Начебто вони допомагають. – Сем погано уявляв, що робитиме у космопорту. Забарикадується на кораблі і зв’яжеться з посольством на Веєрі? Це за умови, що галанет не заглушать. – Марнування часу.