РОЗДІЛ 26.1. Під небом Тікоміти

/З відеоблогу Коте Ріни/

Гей! Хтось мене чує? Будь ласка, скажіть, що камера-страз Лисички Сью, тобто принцеси Аофанії, все ще працює.

Той виродок спалив мій планшет! Всадив у нього п’ять зарядів бластера зблизька! Розстріляв еліанський подарунок! Хіба це не варварство?

Лейла одразу запідозрила, що з ним щось не так. З Абло Каноло, не з планшетом, мир його вірному праху. Вона знайома з усіма водіями заповідника і знає, що навіть якщо звільниться місце, ніхто з чужинців ту вакансію не займе, тому що персонал має достатньо родичів. На Тікоміті цінується будь-яка робота, особливо у «Птаорі».

Лейла вдала, що їй треба в туалет, і перевірила цього Каноло у базі. Звичайно, його у списку співробітників не було. Ба більше, це ім’я фігурувало в недавньому судовому процесі з дуже характерним для Імодалісу ходом справи.

Лейла припустила, що Каноло прибув на таємну зустріч зі своїми злочинними колегами. Виявляється, тут таке часто, навіть губернатор та його заступник у грі. Дай охоронцеві сотню, і він заплющить очі на старе добре порушення закону. Тому й нас пускати не хотів. Ми зіпсували б усю конспірацію, головорізи образилися б і змінили б місце рандеву.

Треба було одразу викликати поліцію, але я так хотіла побачити птаорі наживо… А поки ми з Лейлою сперечалися, мерзота ця гидотна не змогла втримати під контролем свою злодійську натуру і полізла до мого планшета. Планшет образився і поквапився до матусі… до власниці, кхм. І морда ця бридка… у сенсі, Каноло, розрядив у нього пів обойми.

Хочу висмикнути цій тварюці ноги і зав’язати на шиї. Я любила свій планшет, ясно вам? Ми разом пройшли вогонь, воду та алланітові труби! Він не кидав мене у скрутних ситуаціях, не нив і не виправдовувався! Він поводився гідніше, ніж багато чоловіків, і це я саме про вас, Максе, так!

Але Лейла не захотіла воювати підручними засобами, хоча у нас був чудовий шанс проломити безмозкий череп Абло Каноло вогнегасником. Вона повела мене в укриття, збудоване для захисту туристів під час атак сектантів, викликала поліцію і попередила того козла-охоронця, що зривати злість злочинець напевно буде на ньому. Потім зауважила, що такі, як цей послід дифтерійної гієни, перед законом відповідають гаманцем, і даремно ми з ним зв’язалися, Каноло вийде швидко і знову повернеться сюди. Я поїду, а Лейла залишиться у страху перед новою зустріччю.

Це звучало так безнадійно… У звичному нам світі дружини поліцейських не бояться падалі на кшталт Каноло. Чому на Імодалісі має бути інакше?

Я розумію, що нічим не можу допомогти у цій ситуації. Я справді скоро поїду… Особливих сил у мене немає, зв’язків – тим паче. Хіба що королева СелінЛінЛін пообіцяла відкласти м’ясоїдну личинку в печінку мого найзаклятішого ворога, але я збиралася притримати цей козир до гірших часів.

Думаєте, це вони і є? Лейла плаче, охоронець ховається разом із нами, поліція ігнорує нас уже другу годину…

Гаразд, вмовили. Піду скажу Каноло, що він повинен триматися подалі від мене, заповідника, «Каселони» і взагалі від усіх нормальних людей, інакше всередині нього заведеться маленький спритний інсектоїд з Піка Страху. Мікрофон вимикаю, тому що в моїй непродуманій промові можуть бути матюки. Лейло, як увімкнути гучномовець?

/через п’ятнадцять хвилин/

Люди, ви не повірите, але дива трапляються! Поліція з’явилася через сім хвилин після того, як я поскаржилася на її бездіяльність. Гадаю, це означає, що мене видно і чути. Принцесо, щиро дякую за чудовий подарунок. Прикро, що ми з вами стали ворогами. От реально прикро. Ви ж нормальна у всьому, що не стосується Сема. Чим він вам не догодив? Може, закохалися ненароком і ревнуєте до кожного стовпа? Та ж це безглуздо. Він знайшов свій «стовп» давним-давно, і для інших «стовпів», навіть із короною, його серце закрите.

Гаразд, геть мелодраму!

Абло Каноло оглушили, зв’язали і відправили прямо в колонію. У нього сьогодні надзвичайно невдалий день: уранці його оновлений вирок скасували, а попередній посилили і додали пункт «Без права на апеляцію». Йому про це повідомили одразу, але він ніяк не відреагував і автоматично став утікачем.

Іноді мені подобається імодаліське законодавство. Завдяки йому світ не побачить пана Каноло щонайменше два роки. Сподіваюся, за цей час він переосмислить своє існування.

І… Уявляю, що діється у коментарях. Теж вважаєте, що з прибуттям на Тікоміту мені почало надто таланити? Всі навколо такі добрі та ввічливі, мої бажання виконуються як за помахом чарівної палички… Захотіла Арчі Міна – отримала Арчі Міна, захотіла птаорі – без проблем, захотіла, щоб Каноло не заважав жити людям, – будь ласка, і це доля піднесла як на блюдечку.

Народе, мені дуже страшно. Життя як зебра, біла смуга не може тривати вічно. Я готова повернутись у буденність, але нехай це буде не завтра. Мені потрібна удача, розумієте? А вона витрачається на дурниці!

Лейло, вибачте, ви щось сказали?

Ну так, я хочу продовжити екскурсію, незважаючи ні на що. Поліція люб’язно погодилася оформити мої свідчення пізніше. А ви як?

Чудово! Чули всі? Ми їдемо в серце заповідної природи, за кермом – Марті, поряд із ним – сержантка Гаїна Край. Так, я правильно ставлю наголос!

Юху-у! Пригоди починаються!