23.2

***

/«Каселона»/

Атрік без зволікань прислухався до короткої і напевно дієвої поради докторки Лью. Щоправда, спочатку спробував уточнити у галанету, яка саме доза спирту потрібна на кілограм маси тіла масивного чоловіка у розквіті сил, але «Зара» ощасливила його контекстною рекламою методик схуднення та груп анонімних алкоголіків. Пробиратися крізь ці нетрі не вистачило терпіння. Та й нехай підрахунками займаються іпохондрики! Атрік не сумнівався: його організм витримає будь-яку неотруйну субстанцію у розумних кількостях.

У хід пішло все: і настоянки з медпункту (гидота, в половині пляшечок замінник спирту), і пиво з запасів Райса (безалкогольне… знущання!), і навіть дорога пляшка коньяку, схована в надрах кухонної шафи і покрита пилом. Потім поряд із робочим місцем Матіси знайшовся майже чистий спирт (лиш кілька разів агафу промивали), і справа пішла на лад.

Чекати, доки подіють ліки, Атрік не міг. Він знав, що ханаїлотіси живі, і жахався по-справжньому від думок про те, що вони годуються, ростуть і розмножуються на його тілі. Захмелілому мозку здалася гарним рішенням крапля валер’янного «Оніксідролу». За вісім годин сну інопланетна живність не могла не зникнути.

Взагалі-то треба було сісти чи лягти, але ноги вже тримали погано, а голова працювала ще гірше. Чи встиг Атрік відкрити пляшку, чи впустив її, падаючи під стіл лікарки, чи розбилася вона і якщо так, то що сталося з її вмістом, залишилося за межею його сприйняття. Він заснув. За допомогою снодійного чи ні – не зрозуміло.

Прокинувся, коли «Зірниця» змінила освітлення на ранкове. Не зміг згадати, з яким засинав. Сяк-так заповз у санвузол і знову вирубився під допитливим поглядом Матіси і переляканим – Фанні.

Друге пробудження було чіткішим, тому що докторці потрібно було щось дізнатися. Поки вона збуджено повторювала «Імодаліс, Імодаліс», Атрік побачив свої руки і запанікував. Ханаїлотіси нікуди не ділися. Навпаки, вони ніби стали товстішими, густішими і темнішими.

Поруч стояв спирт: не чистий – той, який Матіса використовувала для нереально смердючої мамри. Але це не мало значення. Посудина спорожніла швидше, ніж лікарка видерла її з пальців Атріка силою, ледь їх не зламавши, і настав черговий період спокою.

Рекордна доза спрацювала. Коли Атрік знову розплющив очі, помацав голову (відчуття запевняли, що вона розрослася до розмірів пивного барила) і виявив на собі одні лишень труси, жодних ханаїлотісів не спостерігалося – тільки ріднесенька щетина та світле волосся. Це був привід для святкування, проте ніхто з мешканців корабля радості не поділяв. Особливо бісилася Матіса, а потім замкнула проблемного пацієнта в медпункті й назвала це грубе порушення прав людини карантинними заходами.

Атрік не змирився. Витребував чистий одяг і пішов у душ, щоб змити рештки ханаїлотісів. З’ясував, що ці паразити замахнулися на найцінніше, і нарешті ввімкнув мізки, тому що звертатися з такою проблемою до Матіси він би не став, навіть якби його гризли живцем.

– Доку, ну ти й… Могла б одразу сказати, що спиртом треба обтиратися, – промимрив, розглядаючи в дзеркалі свою фізіономію, що не відійшла від першого шоку. – Так же прямо в дурку загриміти недовго.

«Зара» не чекала закінчення водно-алкогольних процедур – як тільки Атрік знайшов єдину вцілілу пляшечку зі спиртовим розчином (під час першого рейду вистачило розуму не вживати йод усередину, незважаючи на паніку), з явною агресією повідомила, що виконувача обов’язків капітана вимагають прямо зараз. Є багато неавторизованих викликів від якоїсь Каті та сімдесят від Райса. Трохи почекала і доповіла:

– Приземлення в королівському космопорту Версани пройшло успішно.

Атрік не відразу зрозумів, які з новин належать до добрих. Спершу здалося, що Райс влаштує прочуханку за порушення наказу, потім настало усвідомлення того, що капітан все-таки живий (легкі сумніви мучили до останнього моменту). Далі – більше. Королівський космопорт означав близькість королівського палацу, але це – стаття за порушення заборонного розпорядження. І Катя. Вона вже, схоже, вільна. Як вона цього досягла? Чи не обіцянкою не лізти в політику Імодалісу? Тоді всі переговори з юристами підуть нанівець.

Атрік трохи потримав голову під холодною водою і вирішив розбиратися з проблемами в міру їхньої важливості. Насамперед ханаїлотіси. Їхня наявність заважала думати про щось інше. Йод, звичайно, – це жорстоко і боляче, але заради доброї мети можна й потерпіти.

Експериментальну ділянку шкіри довелося намазати кілька разів, довести мало не до опіку, зате інопланетні гади зсохлись і відпали. Дивитися на це було приємно, продовжувати страшно.

– Доку… Могла б і долікувати, я все одно нічого не зрозумів би, – пробурчав Атрік, готуючись страждати далі. – Або ліки залишити, а не знущатися з людини. Ну, йой! Доку…

На столі Матіси стояв пульверизатор із прозорою рідиною. До екрана був притулений аркуш паперу з написом від руки великими літерами: «Реббіте, це для зовнішнього застосування!!! Пити не можна! Отрута! Здохнеш у страшних муках!!!». Нижче меншим почерком: «Ханаїлотіси теж, але ти цього не побачиш і не потанцюєш на їхній могилі». Ще нижче: «Не спирт! Від похмілля бери пігулки. Ліворуч, сині, на упаковці намальована червона голова». І на самому краю: «Ми не обприскали тебе всього зі злості, дурбелику, хоч і Ар Лі На наполягала, і Фанні дуже цікавилася».

Прозорий, абсолютно не спиртовий розчин паразитам не сподобався – вони обсипалися майже миттєво. Життя заграло новими барвами. Атрік аж розмріявся про те, що якимось чарівним чином усе складеться добре. Фантазії, щоправда, вистачило ненадовго, бо «Зірниця» не вгамовувалася – в. о. капітана був потрібен усім, корабельна лікарка захищала його від цих «усіх» (серед них переважали імодаліські чиновники з претензіями), а самі «всі» характеризувалися завидною наполегливістю.