22.2

***

/Тікоміта/

Флаєр поліції запищав так голосно, що Раїна підскочила, крикнула: «В укриття!» і, здається, збиралася штовхнути Сема в кущі, але швидко отямилась.

– Геть звідси, хлопче. Не люблю, коли у них аврал. Вони сильно психують і роблять дурниці.

– І дощ збирається, – додав її друг. – Ненавиджу дощ. Спати неможливо, коли ллє на голову. Гей, Гаїно! Не підкинеш бродягу до його халупи?

Сержантка зиркнула через плече і показала непристойний жест.

– У нас виклик, – промовила, однак, без особливої ​​агресії. – Сучий маніяк знову об’явився, та ще й на «Сонечку». У начальства зад горить і мізки киплять, бо офіційно злочинець вшився з планети три тижні тому і взагалі був іноземцем. Ти за туристом наглядай, старий хріне, він у зоні ризику. Це ж той тип із «Селестини»? Воно й видно, що давно контужений. І я його не бачила, ясно? Марті, ворушись, у нас таймер!

Марті заволав, що записи з яхти ще вантажаться, за що був посланий дуже далеко – читати «інструкцію до галанету».

– Як тільки відлетимо, вони доступ закриють, – спробував виправдатися він. – Знаю я цих… розумних дуже!

– Є вже запис! У високій якості та з близької відстані! – озвіріла Гаїна. – Весь світ облетів, поки ти дурня клеїш! Давай у машину! Це пів сотні кілометрів на північ, ми ближче за всіх. Спіймати, звичайно, не спіймаємо, але відреагувати мусимо.

Гучно лаючись, вони завантажились у флаєр і стартували занадто низько, ледь не торкаючись черевом землі. Кущі затріщали, розляглися віялом, Кей, що стояв на шляху, ластівкою пірнув геть.

– Нелюди! Стільки арнії знищили! Інспекції на них нема! Чекайте, хтось і на вас скаргу накатає! – махнула кулаками вслід флаєру Раїна.

– Чому не ви? – Сем гостро шкодував, що не має виходу в галанет. – Що ж там трапилося?

– На сестру заявляти? – жахнулася жінка. – Побійся бога та Сестрички Лу, хлопче! І не стій стовпом, хмари збираються. Коли дощ, кейки особливо лютують, програма у них така.

– Та що за кейки? Кей-тварини? – Не вірилося, що місцевим мешканцям вони по кишені. – Скільки їх на острові?

– Близько трьох сотень, здебільшого давно застарілі, електроніка вже нічого не варта. Нових для налаштування випускають на інших островах. Поки налаштовують, на них можна полювати, а коли програмне забезпечення встановлено й оптимізовано, шансів мало. Ти впевнений, що хочеш зустріти кейку саме зараз? Ні? Ну, то рухайся вперед!

Через кілька сотень метрів стежка стала ширшою і незабаром перетворилася на добре виїжджену ґрунтову дорогу. Поки Раїна розхвалювала переваги гусеничного та колісного видів транспорту перед повітряним (гроші були основним критерієм), її друг зник у чагарнику. Через хвилину почувся звук мотора і на дорогу викотився обшарпаний позашляховик із новим блискучим бампером, потужними фарами та довгим причепом.

Брати Край, що досі пленталися далеко позаду, перейшли на біг і заскочили на заднє сидіння, перш ніж автомобіль повністю зупинився. Раїна сіла на переднє, присунулася до водія впритул і махнула Сему.

– Я краще туди, – він показав на причіп. – Мені не звикати.

– Точно? – недовірливо уточнила жінка. – Ну, як знаєш. – Вона з явним полегшенням зайняла все сидіння. – Дощовик зламався, – попередила, зачиняючи дверцята, – але брезент там міцний. Ти, головне, не загубися, бо ще втопишся. І кейок не слухай, зрозумів? З незвички воно сильно дає по мізках, а потім кісток не знаходять.

«Я можу потонути на острові, де земля потріскалася від спеки? А кейки заманять мене в пастку, як сирени? Сподіваюся, це будуть мої найстрашніші проблеми», – подумки посміюючись, Сем застрибнув у причіп і стрімголов відкотився до заднього борту, тому що джип одразу ж рвонув уперед.

«Про «не загубися» Раїна не жартувала», – з горем пополам вдалося дістатися до переднього борту, де іржавий пригвинчений ящик з відбитою стінкою виконував роль лави.

Під ящиком лежав шматок неодноразово клеєного брезенту – на вигляд досить брудний, покритий підозрілими бурими плямами, ненадійний, з різким запахом йоду. Сем засунув його ногою подалі і глянув на хмари. Темна стіна насувалася швидко, але навряд чи дощ наздожене в дорозі. Судячи з переговорів Раїни та її непривітного знайомого, місто розташовувалося поблизу – невелике, населене людьми з сумнівним минулим та невизначеним сьогоденням. Не всі з них були на обліку держави, статус релігійної громади помітно заважав владі тут господарювати.

Перша несподіванка трапилася, коли Сем примирився з тряскою і навіть зумів влаштуватися з мінімальними зручностями – спертися об борт, витягнути ноги, знайти стійке становище і не шукати опору щоразу, як джип підскакував на нерівній ґрунтовці. Іноді Сем поглядав уперед, але краєвиди довкола простягалися одноманітні – неживі, гнітючі, занедбані. Хіба що зрідка на сухій землі виднілися острівці неприродно яскравої зелені. Чи це здавалося? Вони надто вибивались із загальної картини і скидалися на міраж.

Потім автомобіль ніби ухнув у бездонну калюжу. І його, і причіп накрило жовто-зеленою хвилею. Сем не встиг ні злякатися, ні схопитися за ящик. Джип рвонув угору, і Сема знесло до заднього борту разом із нестерпно смердючою водою, великим м’ясистим листям і білими істотами, схожими на карликових в’юнів-альбіносів.