22.2

***

/Тікоміта/

Флаєр поліції запищав так голосно, що Раїна підскочила, крикнула: «В укриття!» і, здається, збиралася штовхнути Сема в кущі, але швидко отямилась.

– Геть звідси, хлопче. Не люблю, коли у них аврал. Вони сильно психують і роблять дурниці.

– І дощ збирається, – додав її друг. – Ненавиджу дощ. Спати неможливо, коли ллє на голову. Гей, Гаїно! Не підкинеш бродягу до його халупи?

Сержантка зиркнула через плече і показала непристойний жест.

– У нас виклик, – промовила, однак, без особливої ​​агресії. – Сучий маніяк знову об’явився, та ще й на «Сонечку». У начальства зад горить і мізки киплять, бо офіційно злочинець вшився з планети три тижні тому і взагалі був іноземцем. Ти за туристом наглядай, старий хріне, він у зоні ризику. Це ж той тип із «Селестини»? Воно й видно, що давно з-за рогу мішком прибитий. І я його не бачила, ясно? Марті, ворушись, у нас таймер!

Марті заволав, що записи з яхти ще вантажаться, за що був посланий дуже далеко – читати «інструкцію до галанету».

– Як тільки відлетимо, вони доступ закриють, – спробував виправдатися він. – Знаю я цих… розумних дуже!

– Є вже запис! У високій якості та з близької відстані! – озвіріла Гаїна. – Весь світ облетів, поки ти дурня клеїш! Піднімай машину! Це пів сотні кілометрів на північ, ми ближче за всіх. Спіймати, звичайно, не спіймаємо, але відреагувати мусимо.

Гучно лаючись, вони закрили флаєр і стартували занадто низько, ледь не торкаючись черевом землі. Кущі затріщали, розляглися віялом, Кей, що стояв на шляху, ластівкою пірнув геть.

– Нелюди! Стільки арнії знищили! Інспекції на них нема! Чекайте, хтось і на вас скаргу накатає! – махнула кулаками вслід флаєру Раїна.

– Чому не ви? – Сем гостро шкодував, що не має виходу в галанет. – Що ж там трапилося?

– На сестру заявляти? – жахнулася жінка. – Побійся бога та Сестрички Лу, хлопче! І не стій стовпом, хмари збираються. Коли дощ, кейки особливо лютують, програма у них така.

– Та що за кейки? Кей-тварини? – Не вірилося, що місцевим мешканцям вони по кишені. – Скільки їх на острові?

– Близько трьох сотень, здебільшого давно застарілі, електроніка вже нічого не варта. Нових для налаштування випускають на інших островах. Поки налаштовують, на них можна полювати, а коли програмне забезпечення встановлено й оптимізовано, шансів мало. Ти впевнений, що хочеш зустріти кейку саме зараз? Ні? Ну, то рухайся вперед!

Через кілька сотень метрів стежка стала ширшою і незабаром перетворилася на добре виїжджену ґрунтову дорогу. Поки Раїна розхвалювала переваги гусеничного та колісного видів транспорту перед повітряним (гроші були основним критерієм), її друг зник у чагарнику. За хвилину почувся звук мотора і на дорогу викотився обшарпаний позашляховик із новим блискучим бампером, потужними фарами та довгим причепом.

Брати Край, що досі пленталися далеко позаду, перейшли на біг і заскочили на заднє сидіння, перш ніж автомобіль повністю зупинився. Раїна сіла на переднє, присунулася до водія впритул і махнула Сему.

– Я краще туди, – він показав на причіп. – Мені не звикати.

– Точно? – недовірливо уточнила жінка. – Ну, як знаєш. – Вона з явним полегшенням зайняла все сидіння. – Дощовик зламався, – попередила, зачиняючи дверцята, – але брезент там міцний. Ти, головне, не загубися, бо ще втопишся. І кейок не слухай, зрозумів? З незвички воно сильно дає по мізках, а потім кісток не знаходять.

«Я можу потонути на острові, де земля потріскалася від спеки? А кейки заманять мене в пастку, як сирени? Сподіваюся, це будуть мої найстрашніші проблеми», – подумки посміюючись, Сем застрибнув у причіп і стрімголов відкотився до заднього борту, тому що джип одразу ж рвонув уперед.

«Про «не загубися» Раїна не жартувала», – з горем пополам вдалося дістатися до переднього борту, де іржавий пригвинчений ящик з відбитою стінкою виконував роль лави.

Під ящиком лежав шматок неодноразово клеєного брезенту – на вигляд досить брудний, покритий підозрілими бурими плямами, ненадійний, з різким запахом йоду. Сем засунув його ногою подалі і глянув на хмари. Темна стіна насувалася швидко, але навряд чи дощ наздожене в дорозі. Судячи з переговорів Раїни та її непривітного знайомого, місто розташовувалося поблизу – невелике, населене людьми з сумнівним минулим та невизначеним сьогоденням. Не всі з них були на обліку держави, статус релігійної громади помітно заважав владі тут господарювати.

Перша несподіванка трапилася, коли Сем примирився з тряскою і навіть зумів влаштуватися з мінімальними зручностями – спертися об борт, витягнути ноги, знайти стійке становище і не шукати опору щоразу, як автівка підскакувала на нерівній ґрунтовці. Іноді Сем поглядав уперед, але краєвиди довкола простягалися одноманітні – неживі, гнітючі, занедбані. Хіба що зрідка на сухій землі виднілися острівці неприродно яскравої зелені. Чи це здавалося? Вони надто вибивались із загальної картини і скидалися на міраж.

Потім автомобіль ніби ухнув у бездонну калюжу. І його, і причіп накрило жовто-зеленою хвилею. Сем не встиг ні злякатися, ні схопитися за ящик. Джип рвонув угору, і Сема знесло до заднього борту разом із нестерпно смердючою водою, великим м’ясистим листям і білими істотами, схожими на карликових в’юнів-альбіносів.