21.3

– Турист, значить? – прошепотів над вухом хриплуватий жіночий голос.

Сем смикнувся, різко обернувся, стукнувся ліктем об коротке дуло казенного бластера і відскочив. Поруч була худа похмура жінка середніх років у повному бойовому обмундируванні, і ні її зловісно примружені очі, ні шрами на досить привабливому обличчі, ні палець правої руки на спусковому гачку, ні електронні наручники в лівій не обіцяли порозуміння.

– Сержантка Гаїна Край, наголос в імені на останньому складі, – відрекомендувалася вона. – Далека родичка тієї, – махнула зброєю убік Раїни, – але не радуйся особливо, туристе, між нами нічого спільного, крім прізвища та кількох генів. Квиток пред’яви, будь ласка.

Сем слухняно простягнув руки. Гру закінчено, а перевіряти, який на смак пісок з дохлими мурахами, не хотілося.

– Якщо в тебе немає довідки про те, що розумом ти як мій трирічний онучок, гумор твій ми оцінюватимемо у відділку, – гаркнула представниця Імодалісу. – Квиток!

Сем потягнувся до кишені за ідентифікаційною карткою. Тільки-но побачивши її краєчок, Гаїна розлютилася.

– Ти! Жартівник!.. Документи мені тицятимеш? Швидко давай квиток, чи накажеш пику твою сканувати, пташино прилітна?!

– Та не пройду я ні сканування, ні перевірку документів, – неохоче сказав Сем. – Арештовуйте вже, я не збираюся бути застреленим під час затримання.

Гаїна сховала бластер у кобуру й махнула наручниками як іграшкою.

– Нахабний, так? – промовила з незрозумілою злістю. – Погратися хочеш? Так це можна влаштувати. Тебе за що заарештувати?

– За вбивство принца Енлана. – Який абсурд – робити за поліцію їхню роботу. – Нізащо не повірю, що вас не попередили.

На засмаглому до чорноти обличчі жінки відбилося сильне розчарування.

– Марті! – голосно крикнула вона. – Ти це чув?

Флаєр, приминаючи чагарник і вимащуючи трохи припорошені пилом боки липким соком, підлетів ближче. Двері піднялися, зсередини по пояс висунувся рум’яний молодик з нерівною борідкою.

– Справу століття розкрито, сержантко? – спитав перебільшено урочисто і розгладив сорочку на грудях жирними від печива руками. – Прийміть мої щирі вітання. Сподіваюся, в нагороду вам дадуть генеральські погони, а мені – пончик з повидлом.

– Не блазнюй, Марті, – обсмикнула хлопця Гаїна. – Знаєш цього гумориста? – вказала на Сема. – Дуже пика знайома, але чіпати базу заради нього, сам розумієш, не хочеться.

– А це не той, що торік разів тридцять зізнавався у змові проти короля? Шеф сказав гнати його в шию, нехай не облизується на державну їжу, а йде працювати. Багато таких розумних розвелося. Як колонія потрапила під контроль Міжгалактичної комісії, то цим неробам там курорт.

Сержантка мало не обмацала Сема очима.

– Ні, не він, – винесла вердикт. – Цей пом’ятий, але пристойний. Вгодований. Чистий. Стовідсотковий турист. Що, так важко показати квиток? – звернулася до Сема.

Він мовчки простягнув ідентифікаційну картку.

– Ти впевнений, що я маю це побачити? – з підозрою поцікавилася Гаїна.

– А ви впевнені, що ви з поліції? – не витримав Сем.

– Турист, – в унісон видали сержантка та Марті. Прозвучало це з явним полегшенням. – Що, безбілетник? – наставницьким тоном запитала Гаїна.

Сем охоче змирився з місцевими дивацтвами і кивнув.

– Готівки немає? – розуміюче посміхнувся Марті. – Особисті дані не хочеться вводити у термінал? Що ж ви, шановний, через сайт не сплатили? І анонімність гарантовано, і знижки на всі випадки життя. Може, не вмієте користуватися галанетом? Без паніки, зараз ми виправимо це прикре непорозуміння. – Він поманив Сема до флаєра. – Ось, квиток для дорослого, без готелю і без екскурсовода… Чи треба?

– Ні!

– …і мінус п’ять відсотків за перехід за реферальним посиланням, добре? І вам зиск, і дружина моя норму виконає. Пальчик, будь ласка. – Марті простяг свій планшет. – Сума невелика, ваша податкова таке не відслідковує, наша – тим паче. Не бійтеся, це програма «Чисті гроші», вся інформація про операцію зникне після транзакції.

«Гірше не буде», – Сем приклав палець до сканера, внутрішньо готовий до поліцейського захоплення за всіма правилами.

– Секунду, йде роздруківка. Не залишите відгук про сервіс?

– Марті! – Гаїна скрипнула зубами. – Я попереджала! Торгуй хоч уживаною косметикою, але не нахабній!

– Зрозумів, мовчу. Ваш квиток, шановний. – Марті витяг із глибин флаєра яскравий шматок нерівно обрізаного тонкого пластику. – Бажаю гарного дня на нашому чарівному острові!

– А як же вбивство принца? – Сем з радістю прикусив би язика, але було пізно – слова вирвалися самі собою.

– Лапки де? – Сержантка насупилась, крутнула наручники як нунчаки. – І сонечко покажи, будь ласка.

Сем, ненавидячи себе за тупість, вказав на сонце (тест на адекватність, чи що?) і продемонстрував порожні руки, в уяві відчуваючи холод заліза на зап’ястях.

– Плазмомет нового покоління «Лапи смерті» де? – зареготав Марті. – Такий синенький, йде в комплекті з військовим флаєром-невидимкою під назвою «Сонечко». Зможете пред’явити і те, й інше – будете першим у черзі на арешт, а доти гуляйте заповідником і не заважайте поліції. Гей, ти! – адресувалося комусь із братів на майже невидимій за чагарником яхті. – Так, ти, кудлатий! Канал зв’язку відкрито, перешли записи за останні дванадцять годин! Не примушуй спускатися до тебе і просити двічі!