20.4

Немов відчувши, що йдеться про неї, у двері каюти Матіси пошкреблася Фанні.

– Що трапилося з тим чоловіком? – запитала, просунувши голову в щілину. – З… З Атріком? Він весь заріс волоссям і боїться світла. І монстр із машинного не показується. І інтан Райс зник. Лікарко… Ви щось приховуєте? Це якась епідемія? Смертельна?

Якби в її голосі не звучала прихована надія, Матіса розповіла б про безневинних косметичних ханаїлотісів і розпитала б про машинний відсік, але роздратування завадило сприйняти інтерес Фанні всерйоз.

– Це утилізатор не справляється зі «вжиком», – пожартувала жорстока гумористка Мотя. – У повітря потрапляють активні частинки і з’являються монстри.

– О боже мій, справді?!

– Ну ви ж самі розумієте, що дешевий корабельний утилізатор працює тільки на зовнішній викид. Не заперечуватиму, за певних умов…

– Лікарко! – Фанні не слухала і жарт явно не зрозуміла. – А чи правда, що від «вжика» може відпасти ніс?

– Ще б пак, може! Коли банди влаштовують бої за територію збуту, відпадають навіть голови.

– Лікарко! Я чула, «вжик» не важко приготувати з доступних інгредієнтів?

– Звісно! Тільки борошно краще замінити манною крупою, а соду погасити оцтом. І не забудьте про сіль, без неї ніяк.

Фанні задумливо помовчала і згодом, судячи зі звуків, пішла геть. Матіса й раніше знала, що гумор – не її сильна риса, але чомусь засмутилася. Ще й тон імодаліських чиновників став відверто незадоволеним… Що їм не так? До кінця їхнього десятигодинного робочого дня всього три хвилини, мають радіти близькому відпочинку.

Непогано б зробити паузу. Від буркотливих, верескливих, сльозливих і всіх інших голосів, що намагалися запевнити високоповажну Матісу Лью у справедливості правосуддя та необґрунтованості її претензій (а які претензії, лише три десятки запитань на неприємні теми!) заболіла голова.

З динаміків сочилася настільки концентрована фальш, що, здавалося, ще трохи – і вона матеріалізується, заллє каюту, накриє Матісу важкою хвилею. Навіть присмак у роті з’явився мерзотний – тягучий, болотяний, він спричиняв рясне слиновиділення та нудоту. Втім, тут винна агафа, а не Імодаліс. Вона вибрала темний куток під ліжком, щоб влаштувати свою колонію, і почала виділяти феромони, закликаючи партнера.

– Марно стараєшся. – Матіса поки не хотіла її вигрібати, боялася зашкодити. – Втік твій наречений у медпункт, до світла, поживного середовища та концентрованих феромонів. І ти на голій підлозі довго не протягнеш, помчиш до їжі як не сьогодні, то завтра. Краще б сьогодні.

Агафа не відреагувала, та коли через пів години господиня каюти повернулася з кухні, про нещодавню гостю свідчив лише мокрий слід на вентиляційній решітці.

На увімкненому екрані поблимували конвертики непрочитаних повідомлень. Два. Одне – з рахунками за консультації провідних фахівців Імодалісу, друге – з банку, з повідомленням про списання коштів та від’ємний баланс.

Матіса навіть не засмутилася – навпаки, зраділа, що «Каселоні» не влаштували галанетний бойкот і листи таки доходять до корабля. Мовчання всіх, до кого вона зверталася раніше, насторожувало, особливо після зізнань Каті. З іншого боку, у справі Коте Ріни давно здійснено прорив. Тепер не блокують ні її, ні «Каселону» – адже Матіса сама безперешкодно спілкувалася з псі-формою дівчини.

Хм, але ж то блог… На повідомлення Катя не відповіла, Райсу після втечі не написала.

Непевно все…

«Скоро буде новий день і свіжі ідеї», – Матіса роздумувала, чи не впасти в ліжко, поки є така можливість. Бажання не було, хоча після приземлення на Імодалісі спокійний сон напевно стане далекою мрією. Як і велика чашка гарячого ароматного шоколаду з недоторканних (до першого обшуку) запасів Райса…

Шоколад переміг із розгромним рахунком, совість довго вмовляти не довелося. Матіса переодяглася в зручний пухнастий халат із широким капюшоном і знову піднялася на кухню, передчуваючи коротку ілюзію приємного проведення часу.

Корабель жив за часом Аріппи – рідної планети Райса. «Зара» досить успішно імітувала плавну зміну яскравого денного освітлення на приглушене нічне і навпаки. Коли Матіса зупинилася біля міцно закріпленої напівпрозорої шафи, де зберігалося майже не використовуване кухонне приладдя і ховалася бляшанка з какао, лампи палахкотіли ранковим світанком.

Це збивало з пантелику. У Матіси ніколи не було проблем з адаптацією, та й увагу на часові пояси планети за ілюмінатором вона звикла звертати автоматично, і все ж відчувала якийсь дисонанс, тому що часом забувалась і сприймала старання бортового комп’ютера як реальність.

– Виконувач обов’язків капітана повинен зробити вибір протягом двадцяти п’яти годин, – прогула «Зара», – інакше космопорт буде обрано, зважаючи на поточні параметри польоту або рандомно.

Ще одне завдання… І чому Атрік зволікає? Ясна річ, до стін королівського палацу йому не можна. Той острів – як дивовижнимй порятунок. Чи у техніка знову мітингують революційні таргани? Та ж він саме бореться з ханаїлотісами, йому ніколи будувати самовбивчі плани.

Матіса відкинула підозри і почала роздивлятися чашки. Їх на «Каселоні» було десятків три – всі різні, більшість – з яскравими малюнками, решта – суворого білого кольору. І одна надбита, зі свіжими залишками муки, засунута в дальній куток.