19.4

– І навіщо одразу думати про найгірше? – У чоловіків вічно трагедія на порожньому місці. – Малесенькі ханаїлотіси тобі не зашкодять, та й стан шкіри покращать. Вони поглинають відмерлі клітини і виділяють…

– Доку! – Атрік схопив Матісу за плечі, не дозволивши закінчити речення, і добряче струснув. – Ти про що?! Які ще хани й лотоси?! Я чимось заразився? Як це вилікувати? Доку! Не мовчи!

Вона дуже хотіла сказати, що нічого зробити не можна, процес штучного оволосіння має дійти до фінальної стадії, але на обличчі техніка відбився непідробний жах, і жаліслива дівчинка Мотя (і така жила в голові докторки Лью) остаточно змирилася з тим, що не вдасться поспостерігати розвиток колонії.

– Спирт. Ханаїлотіси його не переносять, тому в інструкції до шампунів із живими культурами завжди рекомендується уникати… Реббіте!

Атрік підхопив Матісу на руки і закружив по рубці.

– Люблю тебе, доку! – вигукнув щасливо, з розмаху жбурнув її в крісло пілота і вибіг у коридор, ледь не збивши когось тихого. Хоча чомусь когось? На «Каселоні» людей можна на пальцях перерахувати, вибір невеликий. – Ти краща за всіх!

– А я хіба не знаю.? – У практиці лікарки Лью раді пацієнти й не таке творили. – Фанні, чому ви там стоїте? Наші інспектори вже отямились і хочуть крові? Зараз прийду.

Як не дивно, за дверима виявилася не дворянка-втікачка, а Ар Лі На – незвично зібрана, майже урочиста, з виразом глибокої скорботи на правильному, вміло нафарбованому обличчі. Новий робочий комбінезон із запасів корабля (оранжево-зелений, зі світловідбивальними елементами, накладними кишенями та багатофункціональними петельками всіх кольорів веселки) вносив у картину певний дисонанс, але він сповна компенсувався випрямленою спиною та пронизливим поглядом.

– Щось трапилося? – Матіса вважала спілкування з асіанкою виснажливим, тому що Ліна воліла говорити про себе, таку страшну і небезпечну, і навіть не намагалася вдавати, що хоче налагодити стосунки з командою. Вона трималася окремо, найчастіше складала компанію Фанні. Як вони уживаються, Матіса не уявляла. Ймовірно, боягузка Фанні захоплювалася силою асіанки, а Ліна цінувала співрозмовницю, здатну терпіти потік її негативу. – У медпункті?

– Я повинна зізнатися. Я її підробила. Насправді в мене зовсім інші психологічні проблеми, – випалила Ар Лі На на одному подиху і застигла, явно чекаючи репліку у відповідь.

– І я маю зізнатися, – зітхнула Матіса, – що нічого не розумію. Я щось пропустила?

– Довідка, – з натяком понизила голос асіанка.

– А-а-а, довідка… Все одно не розумію.

– Вона не справжня!

– Можу оформити справжню, але лише в електронному вигляді й тільки на пів року.

– У мене немає проблем із агресією. – Ліна мало не плакала.

– Влаштувати? Є непогані пігулки, за два тижні зроблять із курчатка лайса.

– Справді? – Асіанка помітно повеселіла. – Таке можливо?

Матіса розпрощалася з наміром зайнятися Чорнокрилим Садівником от прямо зараз і подивилася на Ліну уважніше.

– Що з вами відбувається? – запитала без глузування.

– Я…

– Ви?..

– Я ганчірка. Я не можу вдарити людину навіть під страхом смерті. Я абсолютна нікчема… Та ви й самі бачили в барі на Мебісі! Я нахилилася до того смердючого виродка в драних штанях, щоб налякати цим, – асіанка різким рухом торкнулася свого татуювання, – а він схопився і стукнувся головою в моє підборіддя. І впав! Я так злякалася, що не пам’ятаю, як тікала! Схопила Енні… У сенсі, Фанні. Забула там Фанні… У сенсі, ще одну дівчину, ми разом втекли із косметологічної клініки, бо я передумала зводити татуювання за секунду до початку процедури і мені було соромно, а вони боялися якихось бандитів і вірили, що страшна асіанка захистить краще, ніж поліція. Матісо, у мене від переляку стерлася з пам’яті година життя! Я отямилася тільки в космопорту і… Я просто лайно! Я не повернулася по Фанні, уявляєте? По іншу Фанні, справжню, хоч вона благала не кидати її! І речі лишила! Ми жили над баром майже тиждень, там кімнати здаються за готівку. Я не змогла повернутись! Від однієї думки про те, що треба когось ударити, в мене всередині все перевертається. Я одразу уявляю ріки крові. Я! Асіанка! Генетично модифікована ланка еволюції! Я можу зомліти, уявивши кров!

«У мене є свідок, і це добре. Свідок ненадійний, але це краще, ніж ніякого. Хоч би вона пам’ятала, що було до. Хоч би пам’ятала!» – Матіса відчувала пекуче бажання закидати Ліну питаннями, проте розуміла: діяти треба обережно, щоб не злякати і не спотворити свідчення.

– Що ви робили у барі? – пискнули з коридору тонким голосом інспекторки Ліс. – Я все чула!

Ар Лі На підскочила, Матіса скривилась, екран ожив, вимагаючи уваги і повідомляючи про вхідний відеодзвінок.

Як невчасно!

– Нічого не кажіть без адвоката, особливо цій, що гарантовано влипла, коли розмахувала зброєю перед цивільними, і тепер прагне реабілітуватися, поки не почалося службове розслідування, – прошепотіла Матіса асіанці і перевела дзвінок до своєї каюти. – Знаю я їх… Один такий розумний наївся віандійської форелі, щоб пояснити свій запій. Там як із ханаїлотісами, але ще жорсткіше. Ой, забудьте. Просто вимагайте адвоката.