19.3

Атріку дісталася пристойна порція ляпасів і нашатирного спирту. Чесно кажучи, вистачило б просто гучних слів, тому що технік по-справжньому і не непритомнів, а заснув після великої дози знеболювальних та накладання швів на потилиці, але Матіса не могла пропустити нагоду глянути, як поведуться ханаїлотіси в стресових умовах.

Навіть якщо це було ризиковано для пацієнта (не страшно, можна реанімувати).

Навіть якщо суперечило медичним протоколам (не страшно, ніхто ж не дізнається).

Навіть якщо совість гризла як голодний лайс (не страшно, до цього звикаєш… або ні).

Репутацію найпростіших ханаїлотіси виправдали, наукової сенсації не видали… Прикро. Матіса підозрювала, що технік не оцінить їхню унікальність і пробуде з ними недовго, тому поспостерігати за повноцінним розвитком колонії не вдасться.

– Доку, це вже вкотре? – Атрік безбоязно поліз мацати голову і застогнав. – Я ніби народжений для биття…

– Все може бути, кістки у тебе міцні, – відповіла Матіса і без зайвих пояснень потягла його в рубку. – Ходімо, буде все, як ти любиш.

– Доку, мені б у душ спочатку, – блиснув зубами технік. – А там можна і без якихось особливих прийомів, я невибагливий.

– Сумніваюсь, що тюремникам є діло до твоєї зовнішності. Йди швидше! Я знаю, ти нормально почуваєшся. Я ж лікарка.

Атрік різко зупинився.

– Ти щось казала про в’язницю? – спитав оманливо спокійно.

– Імодаліс викликає, якась колонія. Думаю, це про Райса, бо в’язниця чоловіча.

– То в’язниця чи колонія?!

– А різниця значна? Я потім уточню.

Технік перевів подих:

– Щодо Райса?

– Катя нещодавно була онлайн, та й що їй робити у чоловічій… Умм… І справді не пам’ятаю, як правильно. «Зара» сказала «виправний заклад».

– Доку… Ти ж мене ледь до інфаркту не довела.

Матіса заштовхала його в рубку, потай дивуючись лякливості молодих здорових чоловіків.

– Інфаркт тобі точно не загрожує, – сказала вагомо. – Ну, командуй! Якщо новини добрі, хочу якнайшвидше їх дізнатися.

– А якщо погані? – Атрік барився і явно нервував

– Тим паче! Чим раніше почнеш вирішувати проблему, тим швидше вирішиш!

– Залізна логіка… «Заро», зв’язок!

На великому екрані з’явився огрядний чоловік у цивільному. Декілька секунд він дивився на співрозмовників (Матіса поспішно сховала в кишеню лабораторного халата кілька пагонів агафи, що намірилися втекти з медпункту і причепилися до одягу), потім пригладив густі вуса і привітався.

– Арчі Мін, начальник ВЗСР вісімнадцять, – відрекомендувався з гідністю. – Маю вибачитися і принести щирі співчувати з приводу раптової смерті високоповажного Олександра Райса.

Матіса тицьнула Атріка в бік, заважаючи ляпнути грубість. Чоловік на екрані це помітив і подався назад, на його засмаглій лисині заблищали краплі поту.

– Тієї самої чи знову? – спробував обійтися без образ технік.

– Вибачте, що? – перепитав Арчі Мін.

– Смерть та сама чи вже нова, а то я останніх новин не дивився?

– Та сама, – прозвучало з натиском.

– А вибачення до чого? Чи ви також брали у цьому участь? Доку, ти чого?

Матіса забрала каблук з ноги Атріка і, наскільки могла, мило усміхнулася.

– Ми все розуміємо, – проспівала своїм найнеконфліктнішим тоном. – Продовжуйте, будь ласка. Щось трапилося?

«Ви ж, здається, в санаторії відпочивали?» – але допитлива Мотя героїчним зусиллям зуміла прикусити язика.

Арчі Мін насупив товсті брови і повідомив, що в його закладі перебувають Рітіш і Анеш Солаї, засуджені сьогодні вранці на півтора роки алланітових копалень за незаконний перетин кордону, зберігання незареєстрованої зброї та використання неліцензійного відстежувального пристрою.

– Швидко у вас вершиться правосуддя, – вражено зауважила Матіса. – Це завжди так?

– Майже. – Начальник в’язниці скривив бліді губи в подобі посмішки. – Ми не затягуємо процес і не витрачаємо марно гроші платників податків.

– Це точно, – підтакнув Атрік. – А щоб заощадити бюджет, відмову від адвоката та щиросердне зізнання заарештовані підписують через копірку. Бували, знаємо. І який стосунок до братів Солай має «Каселона»? Впевнений, точок перетину ви не знайдете, хоч трісніть.

Арчі Мін запевнив: екіпаж корабля ні в чому не звинувачують. Справа в тім, що брати мають свій законний один дзвінок на тиждень у межах системи Фарріса і вимагають зв’язку саме з «Каселоною», оскільки там нібито є їхній близький родич.

– Солай?.. – Атрік задумливо прикусив кінчик язика. – Солай… Це ж…

Матіса штовхнула його по кісточці і висунулась на передній план.

– Це мої коханці, – заявила безапеляційно. – Я готова поговорити з ними. Нас прослуховуватимуть?